klevoz.ru страница 1страница 2страница 3страница 4
скачать файл
ЗМІСТ


ДОДАТКИ 1

РОЗДІЛ 2 13

ОЦІНКА ВАРТОСТІ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА І РІВНЯ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ 13

2.1. Загальна характеристика підприємства 13

ВП=РП+ІП (2.8) 17

ДОДАТКИ


ВСТУП
Успішна діяльність на ринку багато в чому визначається потенціалом підприємства. При цьому вирішальну роль в економічному та соціальному розвитку не лише будь-якого підприємства, але і держави відіграє потенціал, якай в значній мірі і визначає економічну могутність держави в цілому. Тому удосконалення управління економічним потенціалом - є вважливим завданням підприємства

Однак розвиток в Україні глибокої кризи призвів до деградації промислово - виробничих основних фондів, значного погіршення технічного стану та використання організаційно-технічного потенціалу. За майже десять років ринкових перетворень в країні відбуваються складні соціально – економічні процеси, які також негативно впливають на стан потенціалу.

Технічний стан та низька ефективність використання наявного організаційно – технічного потенціалу підприємств в умовах реформування економіки свідчать про необхідність здійснення з боку держави рішучих заходів по підвищенню технічного рівня виробничого апарату на основі економічних методів управління.

Тому тема роботи є надзвичайно актуальною, особливо з огляду на її практичну спрямованість на дослідження галузі хлібобулочних виробів. Посилення конкуренції на ринку хлібопекарської продукції поряд з рядом проблем у розвитку галузі та погіршенням економіко-політичної ситуації в Україні вцілому визначило необхідність запровадження на підприємствах управління їх потенціалом.

Під час дослідження було поставлено мету дослідити теоретичні підходи до розуміння поляття потенціалу підприємства, його формування, розвитку та управління ним. Передбачено застосувати елементи управління потенціалом на виробничому підприємстві-обєкті досліджень.

Для досягнення вказаної мети були поставлені наступні завдання:



  • дослідити теоретичні основи управління потенціалом підприємства;

  • здійснити оцінку вартості потенціалу підприємства та рівня його використання;

  • оцінити конкурентоспроможність потенціалу підприємства

  • визначити управлінське рішення щодо вдосконалення потенціалу підприємства за допомогою графоаналітичного методу «Квадрат потенціалу»;

  • обґрунтувати перспективи розвитку потенціалу підприємства.

Об’єктом дослідження є ВАТ “Поліссяхліб”, що функціонує у хлібопекарній галузі.

Предмет дослідження – механізми обґрунтування заходів щодо управління потенціалом підприємства відповідно до можливостей підприємства щодо їх здійснення.

Інформаційною базою дослідження виступають статистичні дані щодо основних показників розвитку галузі хлібопродуктів та економіки країни загалом, статистична звітність ВАТ “Поліссяхліб”, навчальні посібники та підручники з управління потенціалом та загального менеджменту.

В дослідженні використані методи групування, порівняння, аналізу та синтезу, визначення показників діяльності підприємства, побудови таблиць і графічного матеріалу.

Практична цінність дослідження полягає у розробленні пропозицій щодо підвищення ефективності використання потенціалу підприємства, використання яких забезпечить підприємству отримання очікавих вигід та довгострокову рівновагу діяльно.

В процесі дослідження було узагальнено існуючі підходи до визначення поняття потенціал підприємства та управління ним.

На основі проведених досліджень рівня потенціалу ВАТ “Поліссяхліб”, його використання та оцінки його конкурентоспроможності, запропоновані заходи щодо управління потенціалом підприємства, реалізація яких на практиці дозволить досягти підвищення ефективності функціонування підприємства, врівноважити його потенціал та забезпечити його розвиток та ефективне використання.

Запропоновані заходи щодо підвищення конкурентоспроможності потенціалу ВАТ “Поліссяхліб”, що забезпечить досягнення переваг у конкурентній боротьбі, що ведеться у галузі, що є досить важливим для підприємства з огляду на її загострення на сучасному етапі.



РОЗДІЛ 1

ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Необхідність управління потенціалом підприємства
Термін “потенціал” у своєму етимологічному значенні походить від латинського слова “potentia” і означає “приховані можливості”, які в виробничій практиці завдяки праці можуть перейти в реальну дійсність.

Основний зміст поняття «потенціал підприємства» полягає в інтегральному відображенні поточних і майбутніх можливостей економічної системи трансформувати вхідні ресурси за допомогою притаманних її персоналу підприємницьких здібностей в економічні блага, максимально задовольняючи в такій спосіб корпоративні та суспільні інтереси.

Потенціал підприємства – це складна, динамічна, поліструктурна система. Ця агломерація має певні закономірності розвитку, від уміння використати які вирішальною мірою залежить ефективність економіки, темпи та якості її зростання. Отже, потенціал підприємства характеризується наступними рисами:


  1. Потенціал підприємства визначається його реальними можливостями в тій чи іншій сфері економічної діяльності, причому не тільки реалізованими, а й нереалізованими з будь-яких причин.

  2. Можливості підприємства здебільшого залежать від наявності ресурсів та резервів (економічних, соціальних), не залучених у виробництво. Тому потенціал підприємства характеризується також і певним обсягом ресурсів, як залучених у виробництво, так лише підготовлених для використання.

  3. Потенціал підприємства визначається не тільки наявними ресурсними можливостями, але ще й навичками різних категорій персоналу щодо його використання і отримання максимального доходу.

  4. Рівень і результати реалізації підприємницького потенціалу, а саме: обсяги виробленої продукції або отриманого прибутку визначаються також формою підприємництва і організаційною структурою управління.

Спираючись на основні характеристики потенціалу підприємства, можна стверджувати, що його модель визначається наступними характеристиками:

    • обсягами та якістю наявних ресурсів: кількістю зайнятих працівників, основними виробничими і невиробничими фондами, матеріальними запасами, фінансовими ресурсами і нематеріальними ресурсами – патентами, ліцензіями, інформацією, технологією;

    • можливостями керівників та інших категорій персоналу створювати певні види продукції, іншими словами їх освітнім, кваліфікаційним, психофізіологічним та мотиваційним потенціалом;

    • інформаційними можливостями, тобто можливостями підприємства генерувати і трансформувати інформаційні ресурси для використання їх у виробничій, комерційній та управлінській діяльності

    • можливостями менеджменту оптимально використовувати наявні ресурси підприємства (професійною підготовкою, талантом, умінням створювати і оновлювати організаційні структури підприємства);

    • інноваційними можливостями щодо оновлення техніко-технологічної бази виробництва, переходу на випуск нової конкурентноспроможної продукції, використання сучасних форм і методів організації та управління господарськими процесами;

    • фінансовими можливостями залучення коштів, що їх бракує (кредитоспроможністю та внутрішньою і зовнішньою заборгованістю у сфері фінансів).

Разом усі ці можливості створюють сукупний (економічний та соціальний) потенціал підприємства, який стосовно аналогічного потенціалу будь-якого іншого підприємства відображає рівень його конкурентоспроможності.

Для цілей аналізу потенціалу підприємства в цілому його варто розділити на чотири категорії базовий, що забезпечує підприємству можливість досягнення основних комерційних цілей, створення економічних цінностей і одержання при цьому прибутків, пов'язаний з конкурентними перевагами підприємства; прихований – активи, що не являють конкретної переваги на сьогоднішньому етапі, хоча в перспективі можуть трансформуватися в базові кошти: кадровий потенціал, накопичений досвід роботи в певній сфері бізнесу; збитковий потенціал харакреризується споживанням ресурсів без отримання прибутку; пересічний потенціал характеризується наявністю в підприємства активів, що забезпечують ефективне використання інших потенціалів (ефективна система управління збутом, фінансами).

Зміни, що відбуваються в зв'язку з розвитком ринкових відносин в економіці країни, обумовлюють необхідність формування кожним підприємством стратегічних цілей, визначення ресурсів і розроблення плану дій з їх досягнення. Економічний потенціал є стратегічним ресурсом підприємства, який забезпечує його сталість у неадекватних умовах макросередовища, дозволяє нейтралізувати негативний вплив зовнішніх чинників. Тому одним із основних стратегічних завдань менеджменту є управління потенціалом підприємства.

Під управлінням потенціалом підприємства розуміється процес прийняття і здійснення управлінських рішень, спрямованих на раціональне використання, оптимізацію і нарощування економічного потенціалу підприємства з метою досягнення поставлених цілей і забезпечення стійкого функціонування і розвитку підприємства. Основними задачами управління економічним потенціалом підприємства є його формування, використання і відтворення.

Управління потенціалом у сучасних умовах підпорядковане системі принципів:


  • достатність для забезпечення конкурентоспроможності й стратегічного розвитку;

  • адаптивність до змін зовнішнього й внутрішнього середовища;

  • стабільність, обумовлена життєвим циклом підприємства й заданим періодом часу;

  • саморегулювання й саморозвиток відповідно до динаміки внутрішнього середовища;

  • гнучкість для забезпечення конкурентоспроможності й розвитку підприємства.

Управління потенціалом підприємства включає етапи:

1) формування інформаційного забезпечення та виявлення структури потенціалу:



  • виділення процесів і ресурсів, що входять до складу потенціалу: загальної системи управління, служби маркетингу, інноваційних змін та складових виробництва продукції;

  • встановлення місії та цілей організації;

  • оперативне управління ресурсами на основі ситуаційного ресурсно-функціонального підходу;

2) аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища з метою виявлення конкурентних переваг та слабких сторін підприємства;

3) формування методики діагностики потенціалу: кількісна оцінка складових потенціалу, аналіз помилок і похибок, аналіз життєвого циклу підприємства та його продукції;

4) виявлення синергетичного впливу елементів один на одного та проведення інтегральної оцінки конкурентоздатності підприємства (конкурентоспроможності продукції, конкурентних переваг та споживчої цінності);

5) формування загальної та локальних стратегій зміцнення й розвитку потенціалу підприємства (планування поточної діяльності, стратегічне планування виробничої програми);

6) використання механізму контролінгу з метою коригування поставлених цілей;

7) моніторинг використання потенціалу з метою забезпечення економічної стабільності.

Таким чином, управління процесом формування потенціалу підприємства в умовах нестабільності та непередбачуваності подій є надзвичайно важливим, адже дає змогу проаналізувати вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища та передбачити наявність потенційних загроз і можливостей їх усунення.

Забезпечення ефективного управління потенціалом підприємств дасть змогу сформувати сучасні, інтегровані у світову промисловість макротехнологічні комплекси, здатних в умовах інтеграції та глобалізації розв'язувати завдання щодо забезпечення основних секторів реальної економіки інноваційно-ефективною продукцією власного виробництва, а також збільшення обсягу її експорту.



1.2. Особливості, основні вимоги та важелі управління формуванням потенціалу
Формування потенціалу підприємства - це процес ідентифікації та створення спектру підприємницьких можливостей, його структуризації та побудови певних організаційних форм задля стабільного розвитку та ефективного відтворення.

Процес формування потенціалу підприємства є одним з напрямків його економічної стратегії і передбачає створення й організацію системи ресурсів і компетенцій таким чином, щоб результат їхньої взаємодії був фактором успіху в досягненні стратегічних, тактичних і оперативних цілей діяльності підприємства.



При формуванні потенціалу підприємства слід враховувати загальні постулати:

  • потенціал підприємства - це складна система пересічних характеристик його елементів, причому останні можуть тією чи іншою мірою заміщати один одного, тобто є альтернатив­ними;

  • потенціал підприємства не можна сформувати на базі меха­нічного додавання елементів, оскільки він є динамічним угрупуванням;

  • під час формування потенціалу підприємства діє закон синергії його елементів;

  • потенціал підприємства у вищих формах його виявлення може самостійно трансформуватися з появою нових складових елементів;

  • елементи потенціалу підприємства мають функціонувати oднoчaсно і в сукупності, бо закономірності розвитку можливостей підприємства не можуть бути розкриті окремо, а тільки в їхньому поєднанні, що потребує досягнення збалансованого оптимального співвідношення між елементами;

  • усі елементи потенціалу об'єктивно пов'язані з функціону­ванням і розвитком підприємства, тобто, з одного боку, вони підлягають фізичному та техніко-економічному старінню, а з іншого - вони чутливі до досягнень науково-технічного прогресу;

  • складові потенціалу підприємства мають бути адекватними характеристикам продукції і послуг, що виробляються на підприємстві.

Структура потенціалу підприємства — це відносно стійкий спосіб організації елементів потенціалу, що розкриває його будову, елементний склад, спосіб формування та розвитку. Відповідно до цього саме поняття “структура потенціалу” має характеризуватися такими основними рисами: стійкість, стабільність, гнучкість, пропорційність, збалансованість тощо

Об’єктні складові потенціалу пов’язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства. Вони споживаються і відтворюються в тій чи іншій формі у процесі функціонування. До них належать: інноваційний потенціал, виробничий потенціал, фінансовий потенціал та потенціал відтворення.

Інноваційний потенціал – сукупні можливості підприємства щодо генерації, сприйняття та впровадження нових (радикальних і модифікованих) ідей для його системного технічного, організаційного та управлінського оновлення.

Виробничий потенціал – наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення і використання факторів виробництва з метою максимізації обсягу продукції (послуг). Його треба також сприймати як сукупність ресурсів, що функціонують і здатні виробляти певний обсяг продукції. До його складу входять:

  1. Потенціал землі та природно-кліматичні умови обумовлюють можливість підприємства використовувати сукупні природні багатства у господарській діяльності.

  2. Потенціал основних фондів - наявні та скриті можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства.

  3. Потенціал оборотних фондів- частина виробничого капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці (сировини, палива, енергії, допоміжних матеріалів, конструкцій), які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення та витратах майбутніх періодів.

  4. Потенціал нематеріальних активів - це можливості підприємства використовувати права на нові чи наявні продукти інтелектуальної праці в господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на засаді задоволення суспільних потреб.

  5. Потенціал технологічного персоналу- здатність робітників виготовляти продукцію або надавати послуги чи виконувати роботи.

Фінансовий потенціал – обсяг власних, позичених, залучених фінансових ресурсів підприємства, якими воно може розпоряджатися для здійснення поточних і перспективних витрат. Основними складовими фінансового потенціалу є інвестиції, які необхідні для простого і розширеного відтворення.

Відтворення потенціалу підприємства - це процес безперервного відновлення всіх його складових. Просте відтворення здійснюється в незмінних обсягах для відновлення спожитих факторів виробництва і забезпечення безперервності його функціонування. Розширене відтворення потенціалу підприємства передбачає кількісний та якісний розвиток факторів виробництва та інших складових потенціалу, котрі забезпечують вищу результативність його діяльності. У межах розширеного відтворення відокремлюють.

Суб'єктні складові пов'язані із суспільною формою їх вияв­лення. Вони не споживаються, а становлять передумову, загаль­ноекономічний, загальногосподарський соціальний чинник раціо­нального споживання об'єктних складових. До суб'єктних складових потенціалу підприємства відносяться:

Науково-технічний потенціал – узагальнююча характеристика рівня наукового забезпечення виробництва (науки, техніки, технології, інженерної справи, виробничого досвіду, можливостей та ресурсів, у тому числі науково-технічних кадрів, які є в розпоря­дженні підприємства для розв'язання науково-технічних проблем.

Управлінськнй потенціал - це навички та здібності керівників усіх рівнів управління з формування, організації, створення на­лежних умов для функціонування та розвитку соціально-еконо­мічної системи підприємства. У найзагальнішому вигляді він є інте­грацією функціонально-структурних та нематеріальних елементів.

Потенціал організаційної структурн управління - це загаль­нокорпоративний управлінський (формальний та неформальний) механізм функціонування підприємства, який втілює в собі рівень організації функціональних елементів системи та характер взаємо­зв'язків між ними.

Маркетинговнй потенціал - це здатність підприємства систематизовано й планомірно спрямувати всі свої функції (визначення потреб і попиту, організація виробництва) на задоволення потреб споживачів і використання потенційних ринків збуту. У структурі маркетингового потенціалу окремо виділяють логістичний потенціал .

Широка інтерпретація поняття «логістика» як комплексної функції забезпечення підприємства вихідними факторами виробництва на всіх стадіях його діяльності дає змогу в складі цієї функції виокремити: по-перше, доставку необхідних засобів виробництва (послуг) на територію підприємства від зовнішніх контрагентів (логістика постачання); по-друге, доставку тих чи інших видів ви­робничих ресурсів безпосередньо на місця їх переробки чи вико­ристання в необхідних обсягах та в певний час (логістика вироб­ництва); по-третє, забезпечення пунктів збуту готовими виробами і фірмовими послугами (логістика розподілу чи збуту).

На особливу увагу в структурі потенціалу підприємства заслуговують: трудовий, інфраструктурний та інформаційний потен­ціали. Усі вони не підлягають під зазначену класифікацію скла­дових потенціалу підприємства, їх не можна однозначно віднести чи то до суб'єктних, чи то до об'єктних складових.

Трудовий потенціал - це персоніфікована робоча сила, яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик. Це понят­тя дає змогу, по-перше, оцінити рівень використання потенційних можливостей як окремо взятого працівника, так і сукупності пра­цівників у цілому, що є необхідним для активізації людського фак­тора, та, по-друге, забезпечити якісну (структурну) збалансова­ність у розвитку особистого й уречевленого факторів виробництва.

Інфраструктурний потенціал - збалансовані з вимогами виробництва можливості цехів, господарств і служб забезпечити необхідні умови для діяльності основних підрозділів підприємст­ва та задоволення соціальних потреб його персоналу. За гіпертрофованого розвитку інфраструктурні складові потенціалу під­приємств можуть виконувати роботи чи надавати певні послуги стороннім організаціям та іншим суб'єктам ринку.

Інформаційний потенціал - це єдність організаційно-технічних та інформаційних можливостей, які забезпечують підготовку й прий­нятгя управлінських рішень та впливають на характер (специфіку) виробництва через збирання, зберігання (нагромадження), обробку та поширення інформаційних ресурсів.

У зв'язку з тим, що формування потенціалу підприємства є складним динамічним процесом, орієнтованим на максимальну взаємодію з зовнішнім середовищем і забезпечення високої якості реалізації, важливо визначити, які саме фактори обумовлюють розвиток його елементів і впливають на їхню збалансованість і ефективність використання.

Очевидно, що в основі побудови системи цих факторів повинен лежати принцип сфери впливу на елементи потенціалу, відповідно до якого усі фактори можна класифікувати на зовнішні і внутрішні відносно формування та розвитку потенціалу.

До зовнішніх факторів відносяться економічні, соціальні, політичні, юридичні умови, вплив яких визначається обмежувальними або стимулюючими заходами з боку різних державних органів, банків, інвестиційних компаній, суспільних груп, політичних сил тощо. Такими заходами, як правило, виступають податкові, процентні ставки, законодавчі, етичні, суспільні норми, політичний тиск.

Крім того, важливим зовнішнім фактором є також ринкові умови на вході (умови конкуренції на ринках ресурсів) і виході із системи (умови конкуренції безпосередньо в галузі). Перший фактор пов'язаний з вартістю забезпечення кожного елемента потенціалу ресурсами, яка є альтернативною вартістю цих ресурсів, тобто цінністю тих альтернативних можливостей, від яких довелося відмовитися через спрямування ресурсів в той, а не інший елемент потенціалу з метою максимального досягнення цілей. Другий фактор означає, що для завоювання міцних ринкових позицій потенціал підприємства повинний відповідати необхідним конкурентним властивостям продукції (ціні, якості, технічним характеристикам, сервісу, гарантіям). Так, за умов посилення конкуренції підприємство повинне сфокусувати свої зусилля на максимальній реалізації наявного потенціалу та створенні нового за рахунок своєчасного виявлення слабких позицій конкурентів. Інновації з боку конкурентів вимагають, як правило, адекватного реагування шляхом створення та реалізації нових можливостей.

До внутрішніх факторів відноситься, насамперед, стратегія підприємства, для реалізації якої формується потенціал, досвід і навички менеджерів, необхідні для реалізації намічених планів, принципи організації та ведення бізнесу, якими керуються на підприємстві, моральні цінності й амбіції керівників, а також загальноприйняті в рамках підприємства цінності та культура.

Рішення щодо формування потенціалу орієнтовані на майбутнє і тому базуються на певних передумовах, які визначаються потребами клієнтів і впливають на якість «виходу», пов'язані з конкурентами, тому що ресурсний потенціал підприємства втрачає свою цінність саме під їх тиском, пов'язані з загальноприйнятими настановами всередині підприємства (внутрішні передумови).

Економічний потенціал є інтегральною моделлю потенціалів, яку можна представити як багаторівневу структурну модель. Ефективне використання економічного потенціалу означає можливість для підприємства одночасно і раціонально використовувати всі наявні ресурси для досягнення високих кінцевих результатів і задоволення потреб в якісній продукції.

З використанням перерахованих властивостей, підходів, факторів і передумов запропонована багаторівнева структурна модель формування потенціалу підприємства (рис 1.1). Матеріальною основою є фінансові ресурси, відбиті в балансі підприємства, а величина потенціалу – це результат їхніх сукупних зусиль, виражений потенційним прибутком, що залишається в розпорядженні підприємства.

Застосований підхід до формування величини економічного потенціалу припускає виділення проміжних рівнів узагальнення потенційних можливостей підприємства.

Нижнім рівнем є виробничий потенціал, що представляє здатність виробничої системи виробляти матеріальні блага, використовуючи ресурси виробництва та формується як результат використання і взаємодії техніко-технологічного, інформаційного, інфраструктурного, організаційного, кадрового елементів, а результатом його реалізації є фактичний і потенційний обсяг виробництва продукції.

Рис. 1.1. Модель формування потенціалу підприємства


Сполучною ланкою між нижнім виробничим і загальним інституціональним рівнями виступає ринковий потенціал, який формується як результат прояву компетенцій виробництва (виробничого потенціалу) та рівня ділової активності підприємства, необхідних для задоволення потреб ринку в певному обсязі продукції в умовах існуючого маркетингового середовища. Результатом реалізації ринкового потенціалу є фактичний і потенційний обсяг продажів.

Господарський рівень характеризується потенційним обсягом продажу.

Економічний потенціал формується на інституціональному рівні, характеризується потенційним обсягом прибутку, який залишається у розпорядженні у підприємства і складається із інноваційного, господарського і фінансового потенціалів.

Таким чином, структурна модель формування потенціалу підприємства показує, що потенціал будь-якого рівня виникає як результат взаємодії ресурсів, що його забезпечують, і компетенцій.

Структуру ресурсів економічного потенціалу можна класифікувати за двома ознаками.

– за ступенем належності ресурсів підприємству( внутрішні і зовнішні ресурси).

– за ступенем реалізації ресурсу в господарському процесі (фактичні і умовні ресурси).

Для оцінки ресурсів потенціалу застосовується система часткових показників, що охоплює всі наявні в розпорядженні підприємства ресурси: основні фонди, матеріальні запаси і витрати, трудові і фінансові ресурси. Кожен показник виконує одну з трьох функцій:



  • характеризує рівень забезпеченості підприємства тим або іншим видом ресурсу стосовно загальної суми його активів;

  • здійснює специфічну функцію з характеристики поведінки даного виду ресурсу в умовах функціонування, що змінюються;

  • визначає ступінь ефективності на кожну гривню витрат, вкладених у виробництво.

Визначення економічного потенціалу підприємства здійснюється на основі структурної моделі діяльності і досягнутої норми накопичування в звітному періоді. Величина економічного потенціалу підприємства може бути виражена через показник потенційного прибутку, що характеризує взаємозв’язок економічного і виробничого потенціалів.

1.3. Діалектика розвитку потенціалу підприємства та концептуальні підходи до управління ним
Потенціал підприємства у науковій літературі досить часто розглядається як економічна система (упорядкована сукупність господарських зв'зків і відношень, які встановлюються в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання продукції та послуг).

Потенціал підприємства як економічну систему можна розглядати з різних точок зору, грунтуючись на ресурсній концепції (як сукупність ресурсів та зв'язків між ними), функціональній (як сукупність функцій, які забезпечують реалізацію здібностей і можливостей), ресурсно-цільовій (як сукупність ресурсів та здібностей щодо досягнення певних результатів, цілей) та інших концепціях. Залежно від завдань, які ставить перед собою дослідник, кожна з них має право на існування через свою відносність.

Якщо провести аналогію у виділенні елементів потенціалу як відкритої економічної системи з підприємством, то, відповідно до такої концепції, потенціал описується такими системоутворюючими характеристиками: 1) зовнішнім оточенням - входом (постачальники ресурсів), виходом системи (клієнти), зв'язком із зовнішнім середовищем, зворотним зв'язком; 2) внутрішньою структурою - сукупністю взаємозалежних ресурсів і компетенцій, що забезпечують за допомогою реалізації бізнес-процесів переробку входу у вихід і досягнення цілей системи (рис. 1.2).



Рис. 1.2. Потенціал підприємства як економічна система


Характерними рисами розвитку потенціалу підприємства як економічної системи є:

  • комплексність проблем і необхідність їхнього вивчення в єдності технічних, економічних, соціальних, психологічних, управлінських і інших аспектів;

  • ускладнення розв'язуваних проблем і об'єктів;

  • зростання кількості зв'язків між об'єктами;

  • динамічність ситуацій, що змінюються;

  • дефіцитність ресурсів;

  • підвищення рівня стандартизації й автоматизації елементів виробничих і управлінських процесів;

  • глобалізація конкуренції, виробництва, кооперації і т. д.;

• посилення ролі управлінського фактора й ін.

При цьому використовуються такі основні наукові підходи:

1. Системний підхід передбачає на основі маркетингових досліджень спочатку формуються параметри виходу - товару або послуги: що робити, з якими показниками якості, з якими витратами, для кого, у які терміни, за якою ціною? Параметри виходу повинні бути конкурентоспроможними. Потім визначаються параметри входу: які потрібні ресурси й інформація для реалізації внутрішніх бізнес-процесів? Потреба в ресурсах і інформації прогнозується після вивчення вимог до організаційно-технічного потенціалу підприємства (рівня техніки, технології, організації виробництва, праці й управління) та параметрів зовнішнього середовища (політичного, економічного, технологічного, соціально-демографічного, культурного середовища країни й інфраструктури даного регіону). Зворотний комунікаційний зв'язок необхідний для адаптації потенціалу до зміни вимог клієнтів, параметрів ринку, появі новинок тощ.

Для забезпечення високої якості кінцевого результату реалізації потенціалу (виходу) необхідно забезпечити високу якість ресурсів і інформації на вході, високу якість реалізації процесу та взаємодії з зовнішнім середовищем: оцінка якості «виходу» дорівнює нижчій оцінці попередніх елементів. При цьому спочатку формулюються вимоги до «виходу» системи, потім - до «входу» і зовнішнього середовища і в кінці - до реалізації внутрішніх бізнес-процесів.

2. Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію можливостей підприємства на споживача, формування елементів потенціалу повинне ґрунтуватися на аналізі та прогнозуванні ринкових потреб, аналізі та прогнозуванні конкурентоспроможності та конкурентних переваг і т. д. При застосуванні маркетингового підходу пріоритетами вибору критеріїв формування потенціалу підприємства є підвищення якості кінцевого результату реалізації потенціалу (виходу системи) відповідно до потреб споживачів та економія ресурсів у споживачів за рахунок підвищення якості всіх елементів потенціалу та, як наслідок, підвищення якості кінцевої продукції або послуги.

3. Функціональний підхід передбачає пошук зовсім нових, оригінальних технічних рішень для задоволення існуючих або потенційних потреб, які розглядаються як сукупність функцій, які потрібно виконати для їх задоволення. Після визначення функцій (маркетингові, наукові дослідження, постачання, виробництво) визначається кілька альтернативних варіантів формування потенціалу для їхнього виконання та вибирається той, що забезпечує максимальну ефективність сукупних витрат. Застосування даного підходу дозволяє найбільш повно задовольняти нові потреби і забезпечувати стійку конкурентну перевагу.



  1. Відтворювальний підхід орієнтований на постійне поновлення виробництва продукції з меншої ресурсоємністю та вищою якістю порівняно з аналогічною продукцією на даному ринку для задоволення потреб клієнтів. Основним елементом даного підходу є обов'язкове застосування бази порівняння (показників кращої аналогічної продукції, скоректованих до початку освоєння нової продукції) в процесі планування відтворювального процесу.

  2. Інноваційний підхід орієнтований на активізацію інноваційної діяльності, засобами якої повинні бути фактори виробництва й інвестиції.

  3. Нормативний підхід полягає у встановленні для найважливіших елементів потенціалу нормативів якості та ресурсоємності продукції, завантаженості технічних об'єктів, параметрів ринку і т. д.; ефективності використання ресурсного потенціалу; щодо розробки й ухвалення управлінських рішень. Встановлені нормативи повинні відповідати вимогам обґрунтованості, комплексності, ефективності та перспективності застосування.

7. Комплексний підхід передбачає необхідність урахування технічних, екологічних, економічних, організаційних, соціальних, психологічних і інших аспектів діяльності підприємства. Якщо навіть один з аспектів залишити поза увагою, то проблема не буде цілком вирішена.

  1. Інтеграційний підхід націлений на дослідження посилення взаємозв'язків, об'єднання та посилення взаємодії між окремими його елементами.

  2. Динамічний підхід пов'язаний з необхідністю розгляду потенціалу в діалектичному розвитку, у встановленні причинно-наслідкових зв'язків і співпідпорядкованості на основі проведення ретроспективного аналізу поведінки аналогічних систем на деякому тимчасовому відрізку.

  1. Оптимізаційний підхід реалізується через визначення кількісних оцінок і встановлення залежності між окремими елементами потенціалу за допомогою економіко-математичних і статистичних методів обробки інформації.

  2. Адміністративний підхід передбачає регламентацію функцій, прав, обов'язків, нормативів якості, витрат, пов'язаних з реалізацією елементів потенціалу, у нормативних актах за допомогою методів примушування.

  3. Поведінковий підхід грунтується на підвищенні ефективності сукупного потенціалу за рахунок підвищення ефективності його кадрової складової.

  4. Ситуаційний підхід заснований на альтернативності досягнення цілей і забезпеченні максимальної адаптації до умов конкретної ситуації в процесі формування потенціалу.

  5. Структурний підхід у процесі розвитку потенціалу заснований на його структуризації і визначенні значимості, пріоритетів серед елементів потенціалу з метою встановлення раціональності співвідношення і підвищення обґрунтованості розподілу ресурсів між ними.

1.4. Загальна модель функціонування системи управління потенціалом підприємства
Для того, щоб потенціал підприємства зміг здійснювати безперервний і постійно відновлюваний процес виробництва продукції, він сам також повинний безперервно і постійно відтворюватись. Причому в кожен даний момент часу характеристики відновленого потенціалу повинні відповідати особливостям і обсягам продукції, що виробляється.

Ця умова буде забезпечуватися з найбільшою повнотою тільки в тому випадку, якщо всі або найважливіші елементи виробничого потенціалу будуть відтворюватися усередині системи з урахуванням циркулюючої в ній інформації як про стан окремих елементів і їхніх взаємозв’язків, так і при співвідношенні характеристик – складових виробничого потенціалу і техніко-економічних параметрів сформульованих цілей і задач.

При управлінні потенціалом варто враховувати два типи закономірностей:


  • формувальні – закономірності розвитку, які спричиняють перехід системи в ін. якісний стан;

  • регулювальні – закономірності функціонування, сприяють стабілізації наявного рівня якості с-ми.

Існує два напрямки нарощування потенціалу: зовнішній, пов'язаний з залученням ресурсів на підприємство ззовні, та внутрішній –пошук і реалізація внутрішніх резервів підприємства, що включає виявлення резервів; їх сумарна оцінка та аналіз результатів нарощування потенціалу.

Всі елементи потенціалу спрямовані на досягнення загальної мети. Цілісність потенціалу забезпечується його реалізацією в процесі формування і використання принципів спільності і єдності цільової функції для виробничого потенціалу та для кожного його елемента та спільності критерію ефективності функціонування і розвитку елементів виробничого потенціалу і самого потенціалу в цілому.

Взаємодія між елементами потенціалу в процесі виробництва досягається встановленням зв’язків між ними, що забезпечують їх спільне функціонування, у результаті якого утворюються нові якості, що не властиві об’єктам взаємодії.

Особливість розвитку потенціалу підприємства як системи полягає в його пристосованості до удосконалення шляхом безпосереднього і систематичного використання наукових ідей і досягнень. Прогресивні виробництва мають більш широкі перспективи розвитку. Чим нижче рівень прогресивності елементів потенціалу, тим він консервативніше, тим у більшій мірі його якісний ріст здійснюється екстенсивним шляхом за рахунок нарощування “силових зусиль” і завищених витрат виробничих факторів.

Для розвитку потенціалу підприємству необхідно накопичити визначений мінімум техніки, тобто критичну масу, здатну викликати ланцюгову реакцію технічного саморозвитку. Необхідно створити у сфері матеріального виробництва визначені технічні структури, здатні акумулювати нововведення.

Завдяки гнучкості підприємство спроможне переорієнтовувати виробничу систему на випуск нової продукції, використовувати інші види матеріалів тощо без істотної зміни її матеріально-технічної бази. Ця властивість формується на основі нестабільності ринкової обстановки, зростанні коливань обсягу і структури попиту.

Порядок проведення оцінки використання потенціалу включає етапи розрахунку обсягових показників діяльності; переходу від обсягових показників до структурних; аналізу їхньої динаміки; розрахунку показників потенціалу; оцінки використання потенціалу; визначення резервів.

Динаміка фінансових ресурсів на підприємстві, що характеризується вкладенням коштів і їхнім перерозподілом, дозволяє виділити в потенціалі підприємства:

- реінвестиційну частину: потенціал, що виникає при вкладенні прибутку в розширення виробництва на основі існуючої структури факторів виробництва;

- структурну частину: потенціал, що виникає при зміні структури господарської діяльності.

Діяльність підприємства відбувається в умовах постійної зміни структури виробництва і реінвестування прибутку в ці зміни, тому у складі економічного потенціалу завжди присутні реінвестиційна і структурна частини. Функціонування системи управління потенціалом підприємства досить складне та багатогранне і повинне враховувати перелічені особливості.

скачать файл


следующая страница >>
Смотрите также:
2 Загальна характеристика підприємства 13 вп=РП+іп 2
1211.19kb.
Практики з еом
211.73kb.
Вуглеводи. Загальна характеристика вуглеводів
136.62kb.
Загальна характеристика роботи
385.29kb.
1. Загальна характеристика теорії права та держави План
80.29kb.
Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження
374.6kb.
Конспект уроку на тему: «Загальна характеристика вищих спорових рослин»
352.99kb.
Оцінка результативності діяльності підприємства
124.8kb.
Типи, функції та місце економічних служб в управлінській структурі підприємства
243.5kb.
Україна кіровоградська міська рада сесія шостого скликання рішення
11.09kb.
Значення торговельної марки в управлінні конкурентоспроможністю підприємства
148.19kb.
Контрольна робота дисципліни: Сутність планування, його види та особливості організації на підприємствах Виконав: студент зеіп vк
199.01kb.