klevoz.ru страница 1страница 2страница 3страница 4
скачать файл
Бертольт Брехт.

Життя Галілея

(п’єса)

ДІЙОВІ ОСОБИ: 

 

ГАЛІЛЕО ГАЛІЛЕЙ. 



АНДРЕА САРТІ. 

СИНЬЙОРА САРТІ, економка Галілея, мати Андреа. 

ЛЮДОВИКО МАРСІЛІ, багатий молодий чоловік. 

КУРАТОР Падуанського університету, синьйор ПРІУЛІ. 

САГРЕДО, друг Галілея. 

ВІРДЖІНІЯ, дочка Галілея. 

ФЕДЕРЦОНІ, шліфувальник лінз, помічник Галілея. 

ДОЖ. 


РАДНИКИ. 

КОЗІМО МЕДІЧІ, великий герцог Флоренції. 

ГОФМАРШАЛ. 

ТЕОЛОГ. 


ФІЛОСОФ. 

МАТЕМАТИК. 

СТАРША ПРИДВОРНА ДАМА. 

МОЛОДША ПРИДВОРНА ДАМА. 

ЛАКЕЙ ГЕРЦОГА. 

ДВІ ЧЕРНИЦІ. 

ДВА СОЛДАТИ. 

СТАРА ЖІНКА. 

ТОВСТИЙ ПРЕЛАТ. 

ДВОЄ ВЧЕНИХ. 

ДВОЄ ЧЕНЦІВ. 

ДВОЄ АСТРОНОМІВ. 

ДУЖЕ ХУДИЙ ЧЕРНЕЦЬ. 

ДУЖЕ СТАРИЙ КАРДИНАЛ. 

ПАТЕР ХРИСТОФОР КЛАВІУС, астроном. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. 

КАРДИНАЛ-ІНКВІЗИТОР. 

КАРДИНАЛ БАРБЕРІНІ, згодом ПАПА УРБАН VIII. 

КАРДИНАЛ БЕЛЛАРМІН. 

ДВОЄ ПИСАРІВ-ЧЕНЦІВ. 

ДВІ МОЛОДІ ДАМИ. 

ФІЛІППО МУЦІУС, вчений. 

СИНЬЙОР ГАФОНЕ, ректор Пізанського університету. 

ВУЛИЧНИЙ СПІВЕЦЬ. 

ЙОГО ЖІНКА. 

ВАННІ, ливарник. 

УРЯДОВЕЦЬ. 

ВИСОКОПОСТАВЛЕНИЙ УРЯДОВЕЦЬ. 

СУБ’ЄКТ. 

ЧЕРНЕЦЬ. 

СЕЛЯНИН. 

ПРИКОРДОННИК. 

ПИСАР. 

ЧОЛОВІКИ, ЖІНКИ, ДІТИ. 



 

1. 

 

Галілео Галілей, викладач математики Падуанського університету, прагне довести правильність нового вчення Коперніка про будову всесвіту. 

 

У тисяча шістсот дев’ятім році 

Світильник розуму осяв 

Всю Падую з малого дому. 

Галілео Галілей обрахував: 

Земля — у русі, Сонце — нерухоме. 

 

Убогий кабінет Галілея в Падуї. Ранок. Хлопець АНДРЕА, син домоправительки, приносить шклянку молока і булочку. 



 

ГАЛІЛЕЙ (весело пирхаючи, вмивається до пояса). Постав молоко на стіл, та дивись, не закрий якої книги.

АНДРЕА. Мати каже, треба вже заплатити молочареві. А то він враз опише круг навколо нашого дому, синьойре Галілео. 

ГАЛІЛЕЙ. Треба казати “опише коло“, Андреа. 

АНДРЕА. Як хочете. Коли не сплатите, то він опише нас кругóм, синьойре Галілео. 

ГАЛІЛЕЙ. А коли судовий виконавець, синьойр Камбіоне, прямуватиме до нас, яку відстань він пройде між двома точками? 

АНДРЕА (широко всміхаючись). Найкоротшу.

ГАЛІЛЕЙ. Гаразд! Я щось для тебе маю. Поглянь-но за таблицями зірок. 

 Андреа витягає велику дерев’яну модель сонячної системи. 

 АНДРЕА. Що це таке? 

ГАЛІЛЕЙ. Астролябія: ця штука показує, як обертаються планети навколо Землі. Так вважали старі люди. 

АНДРЕА. Як? 

ГАЛІЛЕЙ. Ось розгляньмо. Насамперед, опиши, що бачиш. 

АНДРЕА. Посередині камінець. 

ГАЛІЛЕЙ. Це — Земля... 

АНДРЕА. А круг неї одне над одним кільця. 

ГАЛІЛЕЙ. Скільки їх? 

АНДРЕА. Вісім. 

ГАЛІЛЕЙ. Це кристалічні сфери. 

АНДРЕА. На кільцях кульки. 

ГАЛІЛЕЙ. Це — планети. 

АНДРЕА. А тут стрічки, і на них якісь слова. 

ГАЛІЛЕЙ. Які слова? 

АНДРЕА. Назви планет. 

ГАЛІЛЕЙ. А саме? 

АНДРЕА. На нижчій кулі написано “Місяць“. А на верхній — “Сонце“. 

ГАЛІЛЕЙ. А тепер покоти “Сонце“. 

АНДРЕА (рухає кільця чаші). Як гарно. Але ж... Ми тут немов закорковані.

ГАЛІЛЕЙ (витираючись). Так, так, я відчув те саме, коли вперше побачив цю штуку. Деякі люди це відчувають. (Кидає рушник до Андреа, щоб той потер йому спину). Стіни, кільця і нерухомість! Цілих два тисячоліття людство вірило, що Сонце і всі небесні тіла обертаються навколо нього. Папа, кардинали, князі, вчені, капітани, купці, перекупки риби і школярі вірили, що буцім-то нерухомо сидять в цій кристалічній сфері. Але віднині ми вирушаємо, Андреа, в далеку подорож. Бо старі часи минули, настав новий час. Ось уже сто років, як людство жде чогось.

У містах стало тісно, в головах теж. Забобони й чума. Віднині ж знаймо: так є, але так не буде. Адже все рухається, мій друже. Я навіть сказав би, що все почалося з кораблів. Споконвіку вони держалися берегів. Та нараз покинули їх і рушили у відкрите море. 

По нашому старому континенту пішла чутка: десь є нові континенти. І відколи наші кораблі до них добились, регочуться на всій землі: велике страшне море — не таке вже  велике й не таке страшне. Забаглося дослідити причини всіх речей: чому падає камінь, коли його впустиш, і як це він зноситься вгору, коли його жбурнеш. Що не день — то нове відкриття. Навіть столітні діди нащулюють вухо, аби почути від юнаків, що в світі нового.

Вже багато відкритого, та ще більше можна відкрити. Отже, роботи буде і новим поколінням. 

Ще юнаком я бачив у Сієні, як кілька мулярів, посперечавшись сливе п’ять хвилин, замінили тисячолітній спосіб пересування гранітних брил: вони тільки по-новому линви розташували. Відтоді я збагнув: старі часи минули, настав новий час. Незабаром людство пізнає свою оселю, небесне тіло, на якому воно живе. Йому вже не досить того, що написано в старих книгах. 

Бо там, де тисячоліттями гніздилась віра, тепер оселився сумнів. Всі кажуть: так, це написано в книгах, але ж дозвольте нам тепер самим поглянути. З найбільш призвичаєними істинами тепер не церемоняться: сумніваються в тому, в чому раніш ніколи не сумнівались. 

Від цього знявся такий вітер, що розвіяв поли золототканих одінь князів і прелатів, заголивши і товсті і сухі ноги — такі ж ноги, як і в нас. А небо, як виявилось, — порожнє. Тому й зчинився на світі веселий регіт. 

Але води Землі крутять нові прядки і кросна на мануфактурах і різні пристрої на корабельних верфях; в линвових і парусних майстернях на новий лад одночасно рухаються п’ятсот рук. Повір мені, ще за нашого життя про астрономію провадитимуть на всіх базарах. Навіть сини перекупок риби бігатимуть до школи. Бо жадібним до нового людям наших міст сподобається, коли нова астрономія дасть змогу рухатись і Землі. Завжди вважали, що зорі пришпилені до кристалічного склепіння і тому не падають. А тепер ми набралися мужності і дозволяємо їм вільно і без упину плавати в порожнечі. І вони йдуть у далеку подорож, отак, як наші кораблі, без упину в далеку безкінечну подорож. 

А Земля весело кружляє навколо Сонця, і перекупки риби, купці, князі, кардинали і навіть сам папа — кружляють разом із нею. 

Всесвіт за ніч утратив свій єдиний центр, а на ранок їх стало безліч. Бо можна вважати за центр усе і нічого: раптом стало багато простору. 

Наші кораблі запливають далеко-далеко, наші планети і сузір’я рухаються в безкінечному просторі, навіть у шаховій грі тури нині рухаються по-новому, через усі поля. Як каже поет? “О рання-рань початку!..“ 

АНДРЕА. 


“О рання-рань початку! 

О свіжий подих вітру 

Від берегів нових!“ 

Але ж пийте молоко, бо скоро знов прийдуть люди. 

ГАЛІЛЕЙ. А ти добре втямив те, про що я тобі казав учора? 

АНДРЕА. Про що? Про оте Копернікове крутіння? 

ГАЛІЛЕЙ. Еге! 

АНДРЕА. Ні. Хіба я можу це зрозуміти? Це ж важко, а мені в жовтні буде тільки одинадцять. 

ГАЛІЛЕЙ. Я хочу, щоб ти це зрозумів. І щоб усі це зрозуміли. Саме для того ж я й працюю, і купую дорогі книжки, замість платити за молоко. 

АНДРЕА. Але ж я бачу на власні очі, що Сонце увечері не там, де вранці. Воно ж не може спинитись, ніколи в світі! 

ГАЛІЛЕЙ. Він бачить! Що ти бачиш? Ти нічого не бачиш, тільки лупаєш очима. А треба бачити. (Ставить залізний умивальник посеред кімнати). Нехай це буде Сонце. Сідай. (Андреа сідає на стілець, Галілей стає позаду нього). Де Сонце, справа чи зліва?

АНДРЕА. Зліва. 

ГАЛІЛЕЙ. А як воно опиниться справа? 

АНДРЕА. Звісно,  коли ви його перенесете вправо.

ГАЛІЛЕЙ. І тільки? А коли так? (Бере його разом зі стільцем і робить ним півоберта). Де тепер Сонце?

АНДРЕА. Справа. 

ГАЛІЛЕЙ. А воно рухалось? 

АНДРЕА. Що ні, то ні. 

ГАЛІЛЕЙ. А що рухалось? 

АНДРЕА. Я. 

ГАЛІЛЕЙ (Гримає).  Неправда твоя! Дурню! Стілець!

АНДРЕА. Але ж і я з ним разом! 

ГАЛІЛЕЙ. Звичайно.  Стілець — це Земля. А ти — на ній.

СИНЬЙОРА САРТІ (увійшла, щоб прибрати ліжко). Що ви коїте з моїм сином, синьойре Галілео?

ГАЛІЛЕЙ. Я вчу його бачити, Сарті. 

СИНЬЙОРА САРТІ.  Тим, що волочите його по кімнаті?

АНДРЕА. Не треба, мамо, ти цього не втямиш. 

СИНЬЙОРА САРТІ. Овва! А ти вже втямиш, аякже! До вас прийшов молодий синьйор, хоче вчитись. Дуже гарно вбраний, і з рекомендаційним листом. (Подає). Ви довчите мого Андреа до того, що він скаже: двічі по два є п’ять. Він уже й так плутає все, що ви йому кажете. Вчора увечері він доводив мені, що буцім-то Земля крутиться навколо Сонця. Він твердо переконаний, що це якийсь там пан Кіпернікус обчислив.

АНДРЕА. А хіба ж Кіпернікус не обчислив цього, синьйоре Галілео? Ну, скажіть їй самі! 

СИНЬЙОРА САРТІ. Як?! Ви справді втовкмачуєте йому в голову такі дурниці? Та він ще вибовкне це в школі, а тоді духовні синьйори прийдуть до мене скаржитися, що він верзе всяку нечестиву нісенітницю. Майте сором, синьйоре Галілео! 

ГАЛІЛЕЙ (снідає). Синьйоро Сарті, на підставі наших досліджень ми — Андреа і я — після палкої дискусії зробили відкриття, яке ми більше не в силі тримати в секреті від світу. Настав новий час, велика доба, за якої жити просто приємно.

СИНЬЙОРА САРТІ. Он як! Ну, раз так, то є надія, що ми, нарешті, зможемо сплатити молочареві борг, синьйоре Галілео. (Показуючи на листа). Зробіть мені цю єдину ласку — не відсилайте хоч цього учня. Я все думаю про гроші за молоко. (Виходить).



ГАЛІЛЕЙ (сміючись). Дайте мені принаймні випити це молоко. (До Андреа). Все ж таки ми вчора дещо зрозуміли!

АНДРЕА. Я їй так сказав тільки для того, щоб її здивувати. Але це ж не так. Ви ж обернули стілець боком, а не отак (показує поступове обертання руками). Бо так би я упав зі стільця, і це — факт. Чому ви не перевернули стільця? Бо тоді було б доведено, що я і з Землі впав би. От що!

ГАЛІЛЕЙ.  Я ж тобі довів...

АНДРЕА. Але минулої ночі я дійшов такої думки: коли б Земля оберталася так, то я провисів би цілу ніч головою донизу. А це — факт. 

ГАЛІЛЕЙ (бере зі столу яблуко). Отже, це буде Земля...

АНДРЕА. От не беріть ви завше такі приклади, синьйоре Галілео. Так ви будь-що доведете. 

ГАЛІЛЕЙ. Гаразд. (Кладе яблуко назад).

АНДРЕА. Прикладами ви завше зможете все довести, ви хитрий. Я ж не можу тягати свою матір на стільці, як ото ви мене. Бачте, який це поганий приклад. Ну, а що з того, коли яблуко буде Землею? Що з того? 

ГАЛІЛЕЙ (сміється). Та ти ж не хочеш цього знати.

АНДРЕА. Візьміть його знову. Як же це так, що я не висну вночі головою донизу? 

ГАЛІЛЕЙ. Ось як: це Земля, а тут стоїш ти. (Застромлює в яблуко скіпочку, відколоту від поліна, взятого коло печі). А тепер Земля обертається.

АНДРЕА. А тепер я висну вниз головою. 

ГАЛІЛЕЙ. Як то? Ану дивись добре. Де зараз голова? 

АНДРЕА (показує на яблуці). Ось тут. Унизу.

ГАЛІЛЕЙ. Що? (Обертає яблуко назад). Хіба голова не на тому ж місці? Хіба ноги не внизу? Може, коли я обертаю, ти так стоїш?.. (Виймає скіпку і перевертає її).

АНДРЕА. Ні. А чому ж я зовсім не помічаю обертання? 

ГАЛІЛЕЙ. Бо ти обертаєшся із Землею разом. Ти, і повітря над тобою, і все, що на земній кулі. 

АНДРЕА. А чому видає так, ніби Сонце ходить? 

ГАЛІЛЕЙ (знов обертає яблуко зі скіпкою). Значить, під собою ти бачиш Землю, вона завжди під тобою, і для тебе вона нерухома. А тепер поглянь угору. Ось лампа над твоєю головою, а вже, коли я оберну, то що тепер над твоєю головою? Отже, що тепер вгорі?

АНДРЕА (повертається слідом за ним). Піч.

ГАЛІЛЕЙ. А де лампа? 

АНДРЕА. Внизу. 

ГАЛІЛЕЙ. Ага! То ж бо й є! 

АНДРЕА. Здорово! Ото вона здивується! 

 

Входить ЛЮДОВИКО МАРСІЛІ, багатий юнак. 



 

ГАЛІЛЕЙ. У нас тут просто, як у млині. 

ЛЮДОВИКО. Добрий ранок, синьйоре. Мене звуть Людовико Марсілі. 

ГАЛІЛЕЙ (читаючи про себе рекомендаційний лист). Ви були в Голландії?

ЛЮДОВИКО. Де я багато чував про вас, синьйоре Галілео. 

ГАЛІЛЕЙ.  Ваша родина має маєтності в Кампаньї?

ЛЮДОВИКО. Матері забаглося, аби я трохи світа побачив, почув, що в світі трапляється і таке інше... 

ГАЛІЛЕЙ. А в Голландії ви почули, що в Італії, наприклад, трапляюсь я? 

ЛЮДОВИКО. А раз мати бажає, щоб я і з науками зазнайомився... 

ГАЛІЛЕЙ. Приватні уроки — десять скуді за місяць. 

ЛЮДОВИКО. Дуже добре, синьйоре. 

ГАЛІЛЕЙ. До чого маєте хист? 

ЛЮДОВИКО. До коней. 

ГАЛІЛЕЙ. Ах, так? 

ЛЮДОВИКО. Я до наук не здатний, синьйоре Галілео. 

ГАЛІЛЕЙ. А в такому разі п’ятнадцять скуді на місяць. 

ЛЮДОВИКО. Дуже добре, синьйоре Галілео. 

ГАЛІЛЕЙ. Я зможу приймати вас тільки зрання. Це вже замість тебе, Андреа. З тобою вже не випадає вчитись. Бач, ти ж не платиш. 

АНДРЕА. То я вже піду. Можна, я візьму це яблуко? 

ГАЛІЛЕЙ. Бери. 

 

Андреа виходить. 



 

ЛЮДОВИКО. Вам доведеться набратися зо мною терпіння. Головне, що в науках завжди виходить не так, як підказує здоровий глузд. Візьміть, наприклад, цю сміховинну трубу, що її продають в Амстердамі. Я уважно роздивився. Шкіряна трубка з зеленої шкіри, а в ній дві лінзи: одна така (показує руками ввігнуту лінзу), а друга (показує опуклу) отака. Кажуть, одна збільшує, а друга зменшує. Кожна розумна людина збагнула б, що вони вирівнюють одна одну. Аж ні. Крізь цю штуку все ніби побільшується уп’ятеро. Така ваша наука.

ГАЛІЛЕЙ. А що ж здається вп’ятеро більшим? 

ЛЮДОВИКО. Дзвіниці, голуби, все що вдалині. 

ГАЛІЛЕЙ. І ви самі бачили ці побільшені дзвіниці? 

ЛЮДОВИКО. Так, прошу, синьйоре. 

ГАЛІЛЕЙ. І ця труба має дві лінзи? (Робить ескіз на аркушику паперу). Такий вона має вигляд? (Людовико киває). І давно винайдена?

ЛЮДОВИКО. Гадаю, що не давніше від кількох днів. Саме коли я від’їздив з Голландії, вона з’явилася в продажу. 

ГАЛІЛЕЙ (майже привітно). І нащо то вам вивчати саме фізику. Чому не конярство?..

 

Непомітно для Галілея входить СИНЬЙОРА САРТІ. 



 

ЛЮДОВИКО. Мати вважає, що трохи науки таки треба. Знаєте, тепер увесь світ і шклянки вина не вип’є без науки. 

ГАЛІЛЕЙ. Ви могли б з таким самим успіхом вивчати мертві мови або теологію. Це ж легше. (Бачить синьйору Сарті). Гаразд, приходьте у вівторок уранці.

 

Людовико виходить. 



 

ГАЛІЛЕЙ. Не дивись так на мене. Я ж його взяв. 

СИНЬЙОРА САРТІ. Бо вчасно мене побачив. Там жде куратор університету. 

ГАЛІЛЕЙ. Проси його, він дуже до речі. Це ж, мабуть, п’ятсот скуді. Тоді я обійдусь без учнів. 

 

Синьйора Сарті вводить КУРАТОРА. 



 

(Закінчує одягатись, тим часом пише на папірці якісь числа). Добрий день, позичте мені пів-скудо.

 

Куратор дістає з гаманця монету і подає Галілею, той передає її синьйорі Сарті.  



 

Пошліть Андреа до майстра, що робить окуляри, хай купить дві лінзи, тут записані розміри. 

 

Синьйора Сарті виходить з папірцем. 



 

КУРАТОР. Я прийшов до вас з приводу вашого прохання збільшити вам утримання до тисячі скуді. На жаль, я про це не можу клопотатися перед університетом. Знаєте, математичні колегії не дають університетові ніякого прибутку. Математика — чисте мистецтво, так би мовити. Не те, щоб республіка не цінила її, цінить, та ще й як високо. Вона не така вже необхідна наука, як філософія, не така корисна, як теологія, але ж вона дає знавцям таку безмежну насолоду! 

ГАЛІЛЕЙ (за своїми паперами). Шановний мій синьйоре, я не можу прожити на п’ятсот скуді.

КУРАТОР. Але ж, синьйоре Галілею, ви читаєте по дві лекції двічі на тиждень. Ваша надзвичайна слава напевне приведе до вас скільки завгодно учнів, які можуть сплачувати приватні лекції. Хіба у вас немає приватних учнів? 

ГАЛІЛЕЙ. Синьйоре, в мене їх забагато. Я вчу їх і вчу, а коли ж мені самому вчитися? Чоловіче Божий, я ж не такий мудрагель, як панове з філософського факультету. Я дурень. Я нічого не тямлю. Я мушу латати дірки в своїх знаннях. А коли ж мені це робити? Коли мені досліджувати? Синьйоре, моїй науці ще дуже бракує знань! В найбільших проблемах у нас нині нема ще нічого, крім гіпотез. А ми правимо доказів від самих себе. А як же мені просуватися вперед, коли я, щоб утримати себе, мушу кожному телепневі з грошима втовкмачувати, що паралельні лінії перетинаються в безкінечності? 

КУРАТОР. Не забувайте, що республіка, хоч, може, й не так багато платить, як деякі князі, зате гарантує свободу досліджень. Ми, в Падуї, допускаємо до слухання лекцій навіть протестантів. Ми навіть надаємо їм наукових ступенів. Синьйора Кремоніні ми не тільки не видали інквізиції, коли нам довели, — чуєте, синьйоре Галілею, довели, — що він дозволяє собі антирелігійні висловлювання, ба, навіть затвердили йому збільшене утримання. Аж у Голландії відомо, що у Венеціанській республіці інквізиція не має впливу. А це чогось таки варте для вас, астронома, бо астрономія така наука, де вчення церкви віддавна вже не має належного авторитету. 

ГАЛІЛЕЙ. Синьйора Джордано Бруно ви, проте, вислали до Риму. Бо він поширював учення Коперніка. 

КУРАТОР. Не за те, що він поширював учення Коперніка, — звичайно, невірне, — а тому, що він не венеціанець, та й не мав тут посади. Отже, на його спалення посилатися нічого. Разом з тим, при всіх наших свободах, я все ж таки радив би не вимовляти на повен голос ім’я того, кого так виразно прокляла церква. Навіть і тут не слід — так, так, навіть тут. 

ГАЛІЛЕЙ. Ваш захист свободи думок, мабуть, річ дуже хосенна, чи не так? Показуючи пальцем, що десь панує і палить людей інквізиція, ви тим самим задешево наймаєте добрих викладачів. Захист від інквізиції ви собі сплачуєте тим, що вкрай зменшуєте їм утримання. 

КУРАТОР. Несправедливо! Несправедливо! Що вам була б за користь, коли б перший-ліпший неосвічений ченчик з інквізиції міг би простісінько заборонити ваші думки. Троянди з колючками, а князі з ченцями, синьйоре Галілею! 

ГАЛІЛЕЙ. А яка користь із свободи досліджень, коли немає часу досліджувати? А що робити з набутками досліджень? Покажіть-но добродіям з Синьйорії оці дослідження законів падіння (показує на паку рукописів) та поспитайте, чи не варті вони надбавки з кілька скуді?

КУРАТОР. О, вони варті безмірно більшого, синьйоре Галілею. 

ГАЛІЛЕЙ. Не безмірно, синьйоре, а всього п’ятисот скуді. 

КУРАТОР. Гроші платять лише за те, що дає гроші. Якщо вам потрібні гроші, то слід запропонувати щось інше. За науку, яку ви продаєте, ви можете правити стільки, скільки зиску має з неї покупець. Наприклад, філософія, якою торгує синьйор Коломбо у Флоренції, дає князеві щонайменше десять тисяч скуді на рік. Ваші закони падіння, безперечно, наробили сенсації. Їм аплодують у Парижі і в Празі. Але панове, які плещуть у долоні, не виплатять Падуанському університетові того, що він на вас витрачає. Ваш фах — то ваша біда, синьйоре Галілею. 

ГАЛІЛЕЙ. Розумію: вільний гендель, вільне дослідження... І — вільний гендель дослідженням, чи не так? 

КУРАТОР. Але ж, синьйоре Галілею! Що за концепція! Дозвольте сказати, я не зовсім розумію ваші кпини. В квітучій торгівлі республіки я не вбачаю нічого, що було б варте зневаги. Та ще менш бажано мені, давньому кураторові університету, говорити про наукові дослідження в такому, з вашого дозволу, легковажному тоні.  

 

Тим часом Галілей тоскно поглядає на свій робочий стіл.  



 

Подивіться, що навколо вас! Рабство, під ярмом якого ледь животіють науки по деяких містах! Там ріжуть паси зі шкіряних палітурок старовинних фоліантів. Там ні до чого знати, як падає камінь, досить тільки знати те, що писав Аристотель. Очі їм тільки для того, щоб читати. Навіщо їм нові закони падіння? Для них важливі тільки закони упадання на коліна. А протиставте цьому ту нескінченну радість, з якою наша республіка сприймає ваші мислі, якими б сміливими вони не були. От де ви маєте змогу досліджувати! От де працювати! Ніхто не стежить за вами, ніхто не гнітить вас! Наші купці добре знають, що означає краща якість полотна в змаганні з флорентійськими конкурентами, і з цікавістю прислухаються до вашого заклику: “поліпшити фізику!“ Та й фізика ж багато чим завдячує вимозі поліпшити якість ткацьких верстатів. Наші найвидатніші громадяни цікавляться вашими дослідженнями, відвідують вас, випробовують ваші винаходи. А в них час — дорогий. Не зневажайте торгівлі, синьйоре Галілею. Тут ніхто не стерпить, щоб вашій праці бодай чимось заважали, щоб нетямущі люди завдавали вам труднощів. Погодьтеся, синьйоре Галілею, тут ви можете працювати! 

ГАЛІЛЕЙ (в розпачі). А так!..

КУРАТОР. А щодо матеріального моменту, то змайструйте-но знову щось гарного, на зразок вашого знаменитого пропорційного циркуля, яким (відкладає на пальцях) без ніяких математичних знань можна креслити всілякі лінії, обчислювати проценти на проценти з капіталу, відтворювати плани земельних угідь у збільшеному чи зменшеному масштабі і розраховувати вагу гарматних ядер. 

ГАЛІЛЕЙ. То все фрашки! 

КУРАТОР. Бачте, це захопило і здивувало найпочесніших осіб, це дало вам гроші готівкою, а для вас то фрашки. Я чув, що навіть генерал Стефано Грітті може з допомогою цього приладу добувати корені! 

ГАЛІЛЕЙ. Справді диво! А втім, Пріулі, ви навели мене на думку. Я щось подібне, здається, маю. (Показує йому папірець з ескізом).

КУРАТОР. Невже! Це було б розв’язанням проблеми. (Встає). Синьйоре Галілею, ми знаємо, що ви велика людина, велика, але з дозволу сказати, нічим не вдоволена.

ГАЛІЛЕЙ. Так, я невдоволений, але саме за це незадоволення ви мені ще приплатили б, коли б мали більше здорового глузду. Бо я невдоволений самим собою. Натоміть ви клопочетесь про те, щоб я лишався невдоволений вами. Згоден, мені приємно, панове венеціанці, показати, щó я здатний зробити у вашому уславленому арсеналі, на ваших верфях і артилерійських полігонах. Проте ви не лишаєте мені часу віддатись дальшим дослідам у моїй галузі науки. Ви зав’язуєте рота волові, що молотить ваш хліб. Мені вже сорок шість, а я ще нічого не створив такого, що могло б задовольнити мене. 

КУРАТОР. Тоді не заважатиму вам більше. 

ГАЛІЛЕЙ. Дякую. 

 

Куратор виходить. Галілей лишається сам. Починає працювати. Прибігає АНДРЕА. 



 

ГАЛІЛЕЙ (не відриваючись від роботи). Чому ж ти не з’їв яблуко?

АНДРЕА. Та я ж їй показував, як Земля обертається. 

ГАЛІЛЕЙ. Знаєш, Андреа, що я тобі скажу: не розказуй іншим про наші думки. 

АНДРЕА. Чом же? 

ГАЛІЛЕЙ. Бо власті забороняють. 

АНДРЕА. Але ж це правда. 

ГАЛІЛЕЙ. А вони забороняють. І потім іще: ми, фізики, не завжди можемо довести свою правду. Навіть учення славетного Коперніка ще не доведене. Воно поки що — тільки гіпотеза. Дай мені лінзи. 

АНДРЕА. Півскудо не вистачило. Довелось залишити куртку в заставу. 

ГАЛІЛЕЙ. Що ж ти робитимеш без неї взимку? 

 

Пауза. Галілей упорядковує лінзи на аркуші з ескізом. 



 

АНДРЕА. А що таке — гіпотеза? 

ГАЛІЛЕЙ. Те, що береться за ймовірне, але не є фактом. От, наприклад, он там біля крамнички кошикаря Феліче держить дитину коло грудей; якщо сказати, що вона дає дитині молоко, а не сама бере від неї молоко, то це лишається гіпотезою, поки ти не підеш туди, не побачиш сам і не доведеш цього. А коли йдеться про зорі — то й поготів. Тут ми, як сліпа черва, майже нічого не бачимо. Стародавні вчення, яким вірили тисячоліттями, зовсім струхлявіли; в цих величезних будовах менше дерева, ніж у підпорах, якими намагаються їх утримати. В них є багато законів, які мало що пояснюють, тимчасом як у новій гіпотезі хоч і небагато законів, зате вони пояснюють багато чого. 

АНДРЕА. Але ви ж мені довели все. 

ГАЛІЛЕЙ. Довів тільки, що так може бути. Розумієш, ця гіпотеза дуже гарна, і ніщо її не заперечує. 

АНДРЕА. Я теж хочу стати фізиком, синьйоре Галілео. 

ГАЛІЛЕЙ. Вірю тобі, адже у фізиці ще так багато роботи. (Підійшов до вікна, дивиться крізь лінзи. Зі стриманою зацікавленістю). Глянь-но сюди, Андреа!

АНДРЕА. Пречиста Маріє, все так близько! Дзвіниця ось-ось! Я навіть можу прочитати мідні літери на дзвоні: “Gratia dei“.

ГАЛІЛЕЙ. Це принесе нам п’ятсот скуді. 

 

2. 

 

Галілей передає Венеціанській республіці свій новий винахід. 

 

Не все велике, що великий діє. 



І Галілей поїсти смачно вміє. 

То ж вислухайте, не забравши гніву, 

Про телескоп історію правдиву. 

 

Великий арсенал Венеції в гавані. РАДНИКИ з ДОЖЕМ на чолі. Осторонь друг Галілея САГРЕДО і п’ятнадцятирічна ВІРДЖІНІЯ. Галілей тримає оксамитову подушку, на якій лежить 60-сантиметровий телескоп в кармазиновому шкіряному футлярі. На кафедрі ГАЛІЛЕЙ. Позаду нього стоїть штатив для телескопа, за яким наглядає шліфувальник ФЕДЕРЦОНІ. 



 

ГАЛІЛЕЙ. Ваша світлосте! Висока Синьйоріє! На посаді викладача математики у вашому Падуанському університеті і директора вашого великого арсеналу тут, у Венеції, я завжди вважав за своє завдання не тільки виконувати свій високий педагогічний обов’язок, а й своїми корисними винаходами достачати Венеціанській республіці надзвичайні переваги. З глибокою радістю і з усією належною покорою можу вам сьогодні показати і передати свою дозорну трубу, або Телескоп, виготовлений на найвищих наукових і християнських засадах, у вашому всесвітньо-славному великому арсеналі, плід сімнадцятирічних терпеливих досліджень вашого покірного і відданого слуги. 

 

Покидає кафедру і стає поруч із Сагредо. Галілей вклоняється.  



 

(Стиха до Сагредо). Марно згаяв час!

САГРЕДО. Зможеш заплатити своєму м’ясникові, старий. 

ГАЛІЛЕЙ. Так, вони з цього наживуться. (Вклоняється знову).

КУРАТОР (підіймається на кафедру). Ваша світлосте! Висока Синьйоріє! Знову венеціанськими літерами вписується славна сторінка у великій книзі мистецтв.

 

Поштиві оплески. 



 

Вчений, який має світову славу, передає Вам, і тільки Вам, трубу, що в найвищій мірі придатна бути предметом комерції; ви можете виготовити її і кинути на ринок, коли тільки ваша воля.  

 

Оплески стають гучніші.  



 

І певно ви вже здогадались, що завдяки цьому інструментові ми зможемо на війні розпізнати число і тип кораблів ворога на цілих дві години раніше, ніж він побачить наші, і таким чином, знаючи його силу, зможемо вирішити, переслідувати його, прийняти бій ачи відступити?  

 

Оплески стають бурхливими. 



 

А тепер, Ваша світлосте, висока Синьйоріє, синьйор Галілей просить вас прийняти його винахід — цей інструмент, цей витвір його генія — з рук його чарівної доньки. 

 

Музика. Вірджінія виступає наперед, вклоняється, передає телескоп Кураторові, той передає Федерцоні. Федерцоні кладе телескоп на штатив і наводить. Дож і радники підіймаються на кафедру і дивляться в телескоп. 



 

ГАЛІЛЕЙ. Не обіцяю тобі, що вистою увесь цей карнавал. Всі вони гадають, що одержали прибуткову цяцьку. А це щось значно більше. Вчора вночі я навів трубу на Місяць. 

САГРЕДО. І що ж ти побачив? 

ГАЛІЛЕЙ. Він світить не своїм світлом. 

САГРЕДО. Що? 

РАДНИК. Синьйоре Галілею, я можу побачити фортецю Санта-Розіта. Он там на човні снідають. Смаженою рибою. Аж собі закортіло. 

ГАЛІЛЕЙ. Я тобі скажу: астрономія вже тисячоліття тупцяє на місці, бо не було телескопа. 

РАДНИК. Синьйоре Галілею! 

САГРЕДО. До тебе звертаються. 

РАДНИК. Крізь цю штуку занадто добре видно. Мушу сказати своїм дамам, щоб більше не купалися на дахові. 

ГАЛІЛЕЙ. Знаєш, з чого складається Млечна Путь? 

САГРЕДО. Ні. 

ГАЛІЛЕЙ. А я знаю. 

РАДНИК. За таку штуку можна заправити якихось десять скуді, синьйоре Галілею. 

 

Галілей вклоняється. 



 

ВІРДЖІНІЯ (приводить Людовико до батька). Тату, Людовико хоче поздоровити тебе.

ЛЮДОВИКО (ніяково). Поздоровляю, синьйоре.

ГАЛІЛЕЙ.Я його вдосконалив. 

ЛЮДОВИКО. Так, синьйоре. Я бачив, футляр ви зробили червоний. А в Голландії він був зелений. 

ГАЛІЛЕЙ (звертається до Сагредо). Я навіть міркую, чи не зможу я з цією штукою дещо довести.

САГРЕДО. Не гарячкуй. 

КУРАТОР. Ваші п’ятсот скуді вам забезпечені, синьойоре Галілею. 

ГАЛІЛЕЙ (не звертає уваги). Звичайно, я з недовір’ям ставлюся до всякого квапливого висновку.

 

Дож, огрядний, скромний чоловік наблизився до Галілея і з безпомічною гідністю намагається звернутися до нього. 



 

КУРАТОР. Синьйоре Галілею, його світлість дож. 

 

Дож тисне руку Галілею. 



 

ГАЛІЛЕЙ. Так, п’ятсот. Ви задоволені, ваша світлосте? 

ДОЖ. На превеликий жаль, наші отці міста завжди шукають якоїсь причіпки, щоб нашим ученим не перепала зайва копійка. 

КУРАТОР. А з другого боку, де ж знайти інший стимул, синьйоре Галілею. 

ДОЖ (усміхаючись). Нам потрібна причіпка.

 

Дож і куратор ведуть Галілея до радників, які оточують його. Вірджінія і Людовико поволі відходять. 



 

ВІРДЖІНІЯ. Я добре трималась? 

ЛЮДОВИКО. На мою думку, добре. 

ВІРДЖІНІЯ. Може, щось не так? 

ЛЮДОВИКО. О, ні-ні! Але зелений футляр, мабуть, теж пасував би. 

ВІРДЖІНІЯ. Мені здається, що всі дуже задоволені батьком. 

ЛЮДОВИКО. А мені здається, я починаю дещо розумітись на науці. 

 

3. 

 

Десятого січня тисяча шістсот 

десятого року — пам’ятати треба: 

Галілео Галілей побачив, що немає неба. 

 

10 січня 1610 року з допомогою телескопа Галілей відкриває в небі явища, що стверджують правильність системи Коперніка. Друг Галілея остерігає його від небезпечних наслідків цих відкриттів. Галілей стверджує, що він вірить в людський розум. 



 

Студія Галілея в Падуї. Ніч. ГАЛІЛЕЙ і САГРЕДО, загорнуті в теплі плащі, за телескопом. 

 

САГРЕДО (дивлячись у телескоп, півголосом). Обідець серпа неправильний, зазубрений і грубий. На темній частині, біля освітленого кола — мерехтливі цятки. Вони спалахують одна за одною. З тих цяток ллється сяйво, розростаючись дедалі по більшій поверхні, і зливається з більшою сяючою частиною.



ГАЛІЛЕЙ. Як ти пояснюєш ці сяючі цятки? 

САГРЕДО. Не може бути. 

ГАЛІЛЕЙ. І все ж таки: це гори. 

САГРЕДО. На зірці? 

ГАЛІЛЕЙ. Велетенські гори. Їхні шпилі золотить східне сонце, а в цей самий час на схилах — ніч. Ти бачиш, як світло стікає з найвищих шпилів у долину. 

САГРЕДО. Але це суперечить всій двохтисячолітній астрономії. 

ГАЛІЛЕЙ. І все ж це так. Того, що ти бачив, жодна людина досі не бачила. Крім мене. Ти — другий. 

САГРЕДО. Але Місяць не може бути Землею з горами і долинами, а Земля не може бути зіркою. 

ГАЛІЛЕЙ. Місяць може бути Землею з горами і долинами, а Земля може бути зіркою. Це ж звичайне небесне тіло, одне серед тисячі інших. Подивися ще раз. Бачиш, що блякла частина Місяця зовсім потемніла? 

САГРЕДО. Ні. Зараз якраз я бачу на ній слабке попелясте світло. 

ГАЛІЛЕЙ. Що це за світло? 

САГРЕДО. ? 

ГАЛІЛЕЙ. Це світло від Землі. 

САГРЕДО. Безглуздя! Як може світитися Земля з її горами, лісами і морями? Земля — холодне тіло. 

ГАЛІЛЕЙ. Так само, як світиться Місяць. Бо обидві планети освітлені Сонцем, тому то вони й світяться. Що для нас Місяць, те й ми для Місяця. І він бачить нас то як серп, то як півколо, то як коло, а то й зовсім не бачить. 

САГРЕДО. То між Місяцем і Землею, виходить, різниці нема? 

ГАЛІЛЕЙ. Як бачиш — нема. 

САГРЕДО. Ще не минуло й десяти років, як у Римі спалили чоловіка. Його звали Джордано Бруно, він твердив те саме. 

ГАЛІЛЕЙ. Авжеж. А ми це бачимо. Зазирни в трубу, Сагредо. Ти бачиш, що різниці між Землею і Небом немає. Сьогодні десяте січня тисяча шістсот десятого року. Людство занесе в свій літопис: небо скасоване. 

САГРЕДО. Це страшно. 

ГАЛІЛЕЙ. Я відкрив ще щось. Мабуть, ще страшніше. 

СИНЬЙОРА САРТІ (входить). Куратор.

 

КУРАТОР прожогом вривається до приміщення. 



 

КУРАТОР. Пробачте за пізні відвідини. Був би вам дуже вдячний за розмову віч-на-віч. 

ГАЛІЛЕЙ. Синьйор Сагредо може слухати все, що слухаю я, синьйоре Пріулі. 

КУРАТОР. Але ж вам, певне, буде неприємно, якщо синьйор довідається, що сталось. На жаль, це щось неймовірне. 

ГАЛІЛЕЙ. Знаєте, синьйор Сагредо звик у мене чути неймовірне. 

КУРАТОР. А я боюсь, боюсь. (Показуючи на телескоп). Ось вона, ця знаменита штука. Можете спокійно викинути її геть. Вона нічого не варта, абсолютно нічого.

САГРЕДО (що схвильовано ходив по кімнаті). Як так?

КУРАТОР. Ви знаєте, що оцей ваш винахід, плід, як ви кажете, сімнадцятирічної дослідної праці, можна купити за пару скуді на всіх перехрестях Італії? І походить він саме з Голландії. В цю мить голландський корабель вивантажує п’ятсот таких телескопів! 

ГАЛІЛЕЙ. Справді! 

КУРАТОР. Не розумію вашого спокою, синьйоре. 

САГРЕДО. Що, власне, вас турбує? Дозвольте доповісти вам, що синьйор Галілей цим інструментом зробив останніми днями надзвичайні відкриття у зоряному світі. 

ГАЛІЛЕЙ (сміючись). Можете пересвідчитись, Пріулі.

КУРАТОР. Дозвольте мені доповісти вам, що з мене досить того відкриття, яке я зробив, здобувши для синьйора Галілея подвійне утримання, і саме — за цей мотлох. Це ж звичайний випадок, що панове з Синьйорії, вірячи, що республіка щось матиме з цього інструмента, не побачили в телескоп на сусідньому розі збільшеного в сім разів звичайного собі вуличного торгівця, який продавав цей телескоп за окраєць хліба. 

 

Галілей оглушливо регоче. 



 

САГРЕДО. Шановний синьйоре Пріулі, я, може, не годен збагнути цінності цього інструменту в торгівлі, але його цінність для філософії настільки безмірна, що... 

КУРАТОР. Для філософії! Що спільного з філософією у синьйора Галілея, математика? Синьйоре Галілею, свого часу ви винайшли для міста дуже пристойний водяний насос, і ваша зрошувальна споруда діє. Сукновали також схвалюють ваші машини: як же я міг отакого від вас діждати? 

ГАЛІЛЕЙ. Не кваптеся, Пріулі. Морські шляхи все ще довгі, непевні й дорогі. Нам бракує ще, сказати б, надійного годинника на небі. Дороговказу для навігаторів. А тепер я маю підставу гадати, що через цей телескоп можна виразно побачити певні світила, які мають дуже правильний рух. Нові зоряні карти можуть заощадити флотові мільйони. Отак, Пріулі. 

КУРАТОР. Облиште! Я аж занадто часто вас слухав. З мене досить. За моє дружнє ставлення до вас ви віддячили мені тим, що зробили посміховиськом на все місто. Я залишуся в пам’яті людей куратором, який дав себе ошукати нічого не вартою руркою. Можете сміятись. П’ятсот скуді — ваші. Але як чесна людина мушу вам сказати — мені бридкий цей світ! 

 

Іде геть, грюкнувши дверима. 



 

ГАЛІЛЕЙ. Він навіть симпатичний в своєму гніві. Ти чув: світ, де не можна гендлювати, йому бридкий! 

САГРЕДО. Ти знав про цей голландський інструмент? 

ГАЛІЛЕЙ. Звичайно, з розмов та чуток. А я сконструював для цих скнар із Синьйорії удвоє кращий. Як же мені працювати, коли з мого дому не виходить судовий виконавець? А тут ось вже й Вірджінії треба посаг, вона — дівчина не дуже великого розуму. Крім того, я люблю купувати книжки, та й не тільки з фізики, і люблю добре попоїсти. Від доброї їжі в мене виникають і добрі думки. Проклятий вік! Вони платять мені не більше, ніж візникові, що перевозить їм барила з вином. П’ять сажнів дров за дві лекції з математики. Хоч я видер у них п’ятсот скуді, та й досі маю борги, деяким уже літ зо двадцять. Мені б років п’ять вільно попрацювати — я довів би все! Я покажу тобі щось інше! 

САГРЕДО (вагається, чи підійти до телескопа). Я ніби чогось побоююсь, Галілео.

ГАЛІЛЕЙ. Зараз покажу тобі одну з іскристих туманностей Млечної Путі. Скажи мені, з чого вона складається? 

САГРЕДО. Це зорі, незліченні зорі. 

ГАЛІЛЕЙ. Лише в сузір’ї Оріона — п’ятсот нерухомих зірок. Це ті далекі світи, ті незліченні інші світи, найвіддаленіші світила, про які говорив той, спалений. Він ніколи їх не бачив, але він їх угадав! 

САГРЕДО. Навіть коли наша Земля є зіркою, то до твердження Коперніка, що вона обертається навколо Сонця, ще дуже далеко. Нема на небі жодного світила, яке оберталося б навколо іншого; а навколо Землі все-таки обертається Місяць. 

ГАЛІЛЕЙ. Сагредо, я ввесь час думаю. Думаю, і з позавчорашнього дня питаю себе. Ось Юпітер. (Встановлює модель). Ось близько у телескоп видно чотири менші зірки. Я бачив їх в понеділок, але не звернув уваги на їхню позицію щодо Юпітера. Вчора я знову спостерігав. Заприсягнуся, що всі чотири змінили свої позиції. Я про себе те відзначив. А зараз вони знов розташовані інакше. Що це таке? Я ж бачив чотири! (Поривчасто). Прослідкуй.

САГРЕДО. Я бачу три. 

ГАЛІЛЕЙ. Де ж четверта? Ось таблиці. Треба обчислити, які рухи вони могли зробити. 

 

Схвильовано беруться до роботи. На сцені сутеніє, але на обрії можна бачити Юпітер з його супутниками. Коли знову світлішає, Галілей і Сагредо все ще сидять, загорнувшись у свої теплі плащі. 



 

ГАЛІЛЕЙ. Доведено. Четверта могла тільки зайти за Юпітер, тому й не видно. Ось тобі й планета, навколо якої обертаються інші. 

САГРЕДО. А як же тоді кристалічна сфера, до якої прикріплений Юпітер? 

ГАЛІЛЕЙ. Еге ж, де вона тепер? Як же може бути Юпітер прикріплений, коли навколо нього кружляють інші зірки? Немає ніякої підпори в небі, немає впину у всесвіті! Там є ще одне Сонце! 

САГРЕДО. Заспокойся. Ти занадто поспішаєш з висновками. 

ГАЛІЛЕЙ. Ат, що там — поспішаю! Чоловіче, та схвилюйся ж ти, чоловіче! Того, що ти бачиш, ще не бачив ніхто в світі. Вони мали рацію! 

САГРЕДО. Хто? Коперніканці? 

ГАЛІЛЕЙ. І той, спалений! Весь світ був проти них, а правда була на їх боці. Це буде цікаво для Андреа. (Вкрай схвильований біжить до дверей, кличе). Синьйоро Сарті! Синьйоро Сарті!

САГРЕДО. Галілео, тобі слід вгамуватись. 

ГАЛІЛЕЙ. Сагредо, тобі слід схвилюватись! Синьйоро Сарті! 

САГРЕДО (повертає телескоп). Ти перестанеш горлати як навіжений?

ГАЛІЛЕЙ. А ти перестанеш мовчати, як суха чехоня, коли відкрито істину? 

САГРЕДО. Я не мовчу, як чехоня, я тремчу від страху, що це може бути істиною. 

ГАЛІЛЕЙ. Що? 

САГРЕДО. Ти зовсім з глузду з’їхав, чи що? Невже ж ти справді не знаєш, в яку вскочиш халепу, коли правда те, що ти бачиш? І коли ти гукатимеш на всіх базарах, що Земля — тільки зірка, а не центр всесвіту... 

ГАЛІЛЕЙ. Так-так, і що весь неосяжний світ з усіма планетами не крутиться навколо нашої малесенької Землі, як це уявляли собі досі. 

САГРЕДО. Значить, все це тільки сузір’я. А де ж тоді Бог? 

ГАЛІЛЕЙ. Що ти цим хочеш сказати? 

САГРЕДО. Бог! Де Бог? 

ГАЛІЛЕЙ (гнівно). Там його нема! Так само, як не знайшли б його на Землі тамтешні люди, коли вони там є.

САГРЕДО. А де ж тоді Бог? 

ГАЛІЛЕЙ. Хіба я теолог? Я — математик. 

САГРЕДО. Насамперед ти людина. Я запитую, де в твоїй світовій системі Бог? 

ГАЛІЛЕЙ. В нас самих, або ніде. 

САГРЕДО (з криком). Як спалений казав?

ГАЛІЛЕЙ. Як спалений казав. 

САГРЕДО. За те його і спалили! Нема ще й десяти літ! 

ГАЛІЛЕЙ. Бо він нічого не міг довести. Тільки твердив. Синьйоро Сарті! 

САГРЕДО. Галілео, я завжди мав тебе за хитру людину. Сімнадцять років у Падуї й три роки в Пізі сотням школярів ти терпляче викладав Птолемеєву систему, що її оголосила церква і схвалило Святе Письмо, на якому тримається церква. Разом з Коперніком ти знав, що це фальш, але ти викладав її. 

ГАЛІЛЕЙ. Бо я нічого не міг довести. 

САГРЕДО (недовірливо). І ти гадаєш, що це щось змінює?

ГАЛІЛЕЙ. Все змінює. Ось послухай, Сагредо! Я вірю в людину, а це означаю, що я вірю в її розум. Без цієї віри я б навіть не мав сили щоранку вставати з ліжка. 

САГРЕДО. А тепер послухай, що я тобі скажу: я в це не вірю. Сорок років життя поміж людей навчили мене, що вони глухі до голосу розуму. Покажи їм червоний хвіст комети та нажени страху, і вони втікатимуть з хат, ламаючи собі ноги. А скажи їм розумне слово і хоч як обгрунтуй — вони тебе просто висміють. 

ГАЛІЛЕЙ. Чистісінька брехня, наклеп! Не збагну, як це ти, вірячи в подібне, можеш любити науку. Тільки мертвих не можна переконати доказами розуму. 

САГРЕДО. Як ти можеш плутати їхню жалюгідну хитрість з розумом! 

ГАЛІЛЕЙ. Я не кажу про їхню хитрість. Знаю, вони називають осла конем, коли продають, і коня ослом, коли купують. От і вся хитрість. Бабуся, яка ввечері перед поїздкою шорсткою рукою відмірює віслюкові зайву в’язку сіна, човняр, який, купуючи запаси, розраховує і на бурю, і на штиль, дитина, яка натягає на вуха шапку, коли їй доводять, що, може, буде дощ, — всі вони — моя надія, всі вони зважають на докази розуму. Так, я вірю в лагідну владу розуму над людиною. Цій владі люди недовго можуть опиратись. Жодна людина не може довго спостерігати (випускає з руки камінь на підлогу), як я впускаю камінь і кажу: він не падає. Жодна людина на це не здатна. Спокуса, яка йде від доказу — надто велика. Їй піддається більшість, а з часом піддадуться — всі. Мислити — це одна з найвищих насолод людського роду. 

СИНЬЙОРА САРТІ (входить). Вам щось треба, синьйоре Галілео?

ГАЛІЛЕЙ (знов прикипів до свого телескопа, робить записи. Дуже привітно). Так, мені треба Андреа.

СИНЬЙОРА САРТІ. Андреа? Він уже в ліжку, спить. 

ГАЛІЛЕЙ. Чи не можете ви його розбудити? 

СИНЬЙОРА САРТІ. Навіщо він вам? 

ГАЛІЛЕЙ. Хочу йому щось показати, що його порадує. Він мусить побачити те, чого крім нас ніхто з людей не бачив, відколи світ стоїть. 

СИНЬЙОРА САРТІ. Мабуть, знов витріщатися у вашу трубу? 

ГАЛІЛЕЙ. Так, у мою трубу, синьйоро Сарті. 

СИНЬЙОРА САРТІ. І для цього мені колошкати його посеред ночі? Та ви при собі? Йому треба спочити. Отакої! І не подумаю! 

ГАЛІЛЕЙ. Ні в якому разі? 

СИНЬЙОРА САРТІ. Ні в якому разі. 

ГАЛІЛЕЙ. То може ви мені допоможете, синьйоро? Бачте, тут виникло питання, в якому ми не можемо порозумітися, можливо тому, що надто начиталися книжок. Ідеться про небо, про зірки. Отож: що вважати за істину: чи те, що велике обертається навколо малого, чи, може, мале — навколо великого. 

СИНЬЙОРА САРТІ (з недовір’ям). З вами не легко порозумітися, синьйоре Галілео. Це ви серйозно запитуєте, чи, може, знов хочете з мене поглузувати?

ГАЛІЛЕЙ. Цілком серйозне запитання. 

СИНЬЙОРА САРТІ. Тоді ось вам відповідь. Скажіть, я подаю вам обід, чи ви мені? 

ГАЛІЛЕЙ. Ви подаєте обід мені. Вчора він пригорів. 

СИНЬЙОРА САРТІ. А чому пригорів? Бо я мусила кинути і печене, і варене і нести вам черевики. Хіба я не принесла вам черевики? 

ГАЛІЛЕЙ. Хай так. 

СИНЬЙОРА САРТІ. І це тому, що саме ви вчилися наук і можете платити. 

ГАЛІЛЕЙ. Бачу. Бачу, тут нема жодних труднощів. Прощавайте, синьйоро Сарті.  

 

Задоволена синьйора Сарті виходить.  



 

І такі люди, нібито, не зможуть збагнути істину? Та вони вхопляться за неї зубами. 

 

Починають дзвонити до ранньої обідні. Входить ВІРДЖІНІЯ в плащі, з ліхтарем. 



 

ВІРДЖІНІЯ. Доброго ранку, тату. 

ГАЛІЛЕЙ. Чому так рано? 

ВІРДЖІНІЯ. Ми з синьйорою Сарті йдемо до вранішньої меси. Людовико теж піде. Яка була ніч, тату? 

ГАЛІЛЕЙ. Світла. 

ВІРДЖІНІЯ. Можна, я гляну в телескоп? 

ГАЛІЛЕЙ. Навіщо? (Вірджінія не знаходить відповіді). Це ж тобі не цяцька.

ВІРДЖІНІЯ. Ні, тату. 

ГАЛІЛЕЙ. Власне кажучи, ця труба — сама облуда, ти це скоро почуєш скрізь. За три скуді її можна буде купити на вулиці, а винайдена вона ще раніше в Голландії. 

ВІРДЖІНІЯ. А ти щось нового побачив на небі? 

ГАЛІЛЕЙ. То все тобі нецікаве. Лише кілька тьмяних плямок від великої зірки зліва; якось треба буде звернути на неї увагу. (Звертаючись до Сагредо). Мабуть, я їх назву “зорями Медічі“ на честь великого герцога Флоренції. (Знову до Вірджінії). Тобі, Вірджініє, ось що буде цікаво: ми, можливо, переїдемо до Флоренції. Я написав туди листа із запитанням, чи не візьме герцог мене придворним математиком.

ВІРДЖІНІЯ (сяє). При дворі?!

САГРЕДО. Галілео! 

ГАЛІЛЕЙ. Дорогий, мені потрібен вільний час, щоб доводити своє. І я люблю м’ясо. Нарешті, на цій посаді мені вже не треба буде втовкмачувати приватним учням Птолемеєву систему, а матиму час, час, час, час обгрунтувати мої докази, бо того, що я маю тепер — не досить. Це пусте, мізерні дрібниці, з якими сором виходити на люди. Адже покищо немає жодного підтвердження того, що якесь небесне тіло обертається навколо Сонця. Але я знайду такі докази, знайду — переконливі для кожного — для синьйори Сарті чи для самого папи. Єдине, чого боюсь: а що, коли мене флорентійський не візьме. 

ВІРДЖІНІЯ. А певне, що візьмуть, тату, — з твоїми новими зірками і з усім іншим. 

ГАЛІЛЕЙ. Іди собі до меси.  

 

Вірджінія виходить.  



 

Я зрідка пишу до високих осіб. (Дає Сагредо листа). Подивись, чи все в ньому гаразд?

САГРЕДО (вголос читає закінчення листа). “Ні до чого так не прагну, як бути ближче до того, хто як вранішнє сонце осяє наш вік“. Великому герцогові Флоренції зараз лише дев’ять років.

ГАЛІЛЕЙ. Це то так. Бачу, тобі мій лист здався занадто раболіпним. А я думаю собі, чи не замало він раболіпний, чи не занадто сухий, чи досить низько я в ньому гну спину. Стриманого листа може собі дозволити той, хто має заслуги в доведенні правоти Аристотеля, а не я. Такий, як я, може тільки плазом на череві доскочити більш-менш путнього становища. Ти ж знаєш, я зневажаю людей, яким бракує клепки, щоб набити собі черево. 

 

СИНЬЙОРА САРТІ і ВІРДЖІНІЯ проходять повз них, ідучи до меси. 



 

САГРЕДО. Не їдь до Флоренції, Галілео! 

ГАЛІЛЕЙ. Чому? 

САГРЕДО. Бо там скрізь панують ченці. 

ГАЛІЛЕЙ. При флорентійському дворі є славетні вчені. 

САГРЕДО. Лакеї. 

ГАЛІЛЕЙ. Я їх ткну носом у телескоп. Адже ченці теж люди, Сагредо. Їх так само ваблять докази. Не забувай, що Копернік хотів, аби вірили його числам, а я хочу тільки, аби вірили власним очам. Коли істина не спроможна оборонятись, вона повинна перейти в наступ. Я їх ткну прямо в цей телескоп — хай дивляться. 

САГРЕДО. Галілео, ти ступаєш на страшний шлях. Злощасна та ніч, коли людина пізнає істину. Вірячи в людський розум, вона тільки закриває на світ очі. Так відчайдушно йдуть тільки на шибеницю. Як можуть власть імущі тримати на волі того, хто знає правду, бодай про найвіддаленішу зірку! Невже ти гадаєш, що папа зважить на твою правду, коли ти скажеш йому, що він помиляється? Хіба він не знав того раніше? Гадаєш, він просто запише в свій щоденник: десятого січня тисяча шістсот десятого року — небо скасоване? Як ти можеш іти з республіки в пастку, поставлену князями й ченцями, маючи в кишені правду, а в руці — трубу? Такий недовірливий в своїй науці, ти стаєш легковірним, як дитя, у всьому, що, на твою думку, може прислужитися твоїм прагненням. Ти не віриш в Аристотеля, а віриш у великого герцога Флоренції. Коли ти оце стояв коло телескопа і дивився на зірки, мені видалось, що ти вже стоїш на багатті, а коли ти казав, що віриш в докази, мені запахло горілим м’ясом. Я люблю науку, але ще дужче за неї я люблю тебе, мого друга. Не їдь до Флоренції, Галілео! 

ГАЛІЛЕЙ. Якщо тільки візьмуть, поїду. 

 

На завісі з’являється остання сторінка листа: 



 

“Коли відкриті мною нові зірки я називаю високим найменням роду Медічі, то усвідомлюю, що досить було піднести богів і героїв у зоряне небо, щоб уславити їх. В цьому ж разі, навпаки, високе наймення роду Медічі увічнить ці зорі в людській пам’яті. Я ж прагну лишитись у вашій пам’яті як один з найвірніших і найвідданіших слуг ваших і вважаю за найвищу честь стати вашим підданим. Ні до чого я так не прагну, як бути ближче до того, хто, як вранішнє сонце, осяє наш вік. 



Галілео Галілей“. 

 

скачать файл


следующая страница >>
Смотрите также:
Бертольт Брехт. Життя Галілея (п’єса)
1283.33kb.
Безпека на дорозі -це безпека життя
42.86kb.
Предсказывающим назад
7161.07kb.
Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і приснодіви Марії 15 серпня
18.34kb.
Спосіб життя і здоров'я
33.51kb.
Миколаївська обласна бібліотека для дітей ім. В. Лягіна дитячі бібліотеки І соціальне партнерство: аспекти та особливості діяльності
205.96kb.
Тема: Роман «Дон Кіхот» – пародія на лицарські романи і трагікомічний епос іспанського життя. Мета
137.18kb.
«Ми за здоровий спосіб життя»
53.18kb.
Конспект лекції укладач: Ю.Ївженко Київ 2009 р. Зміст План уроку Праця Гідна праця. Якість життя
280.16kb.
Повість «Життя, Всесвіт і все суще» продовжує гумористичну тему і сюжет двох попередніх повістей сучасного англійського письменника Дуґласа Адамса нар. 1952 р
2204.83kb.
О боже, якби ми знали тоді, що всі наші молитви увінчаються затхлим підвалом, де одному з нас буде розбито серце, іншому ніс, а ще хтось назавжди зненавидить саме слово "театр"
466.42kb.
ОБҐрунтування навчального курсу: інформування освітян з метою підготовки до свідомого, відповідального прийняття рішення щодо вступу до Євросоюзу та активного життя в об’єднаної Європі цілі проекту
284.98kb.