klevoz.ru страница 1
скачать файл
Гурій БУХАЛО кандидат історичних наук

ОТАМАН ВАСИЛЬ ТЮТЮННИК

Це було кілька років тому. Один із старо­жилів Рівного прийшов до нас у музей, щоб повідомити про те, що він знає могилу "ад`ю­танта самого Петлюри" — отамана Тютюнника. Про це йому колись дуже давно розповідав його батько, який був на похоронах цього військового.

Хоча у той час ми були мало знайомі з біо­графією Тютюнника, але це повідомлення ви­кликало певні сумніви. Невже Тютюнник, отой знаменитий отаман, похований у Рівному? Адже він, Юрко Тютюнник, здається, десь на початку 20 років повернувся в Радянську Україну, вийшов, так сказати, з "повиною", написав сам сценарій про свою "банду", сам у цьому кінофільмі виконав свою ж ролю, на­писав книжечку, зрозуміло під диктовку то­дішнього НКВС, "3 поляками проти України" (яка, до речі, є у книжкових крамницях Рів­ного, але не користується з відомих причин у покупців попитом). Проте, все одно це його не врятувало: у 1929 році він став жертвою ста­лінського терору.

Значить, у Рівному, яке тоді входило до складу Польщі, Юрко Тютюнник не міг бути похований.

Але ідемо на кладовище, що по вулиці Ду­бенській. Проходимо у перші ворота кладовища, що майже навпроти тролейбусної зупинки. Прямуємо доріжкою, що веде до запущеної тоді Миколаївської церковці. Справа був пам`ятник на могилі будьонівців.

— Гляньте ось сюди, — показав новий всій знайомий на один з пам’ятників. Він виділявся серед інших своєю масивністю, цікавим завер­шенням. Підходимо ближче. Прямокутна стела похилилася вліво, у верхній її частині — барельєфне, зображення обличчя людини.

— Злі люди хотіли зруйнувати пам’ятник, але він виявився "твердим горяшком" — цього їм не вдалося зробити. Але гляньте, що вони зробили з барельєфом.

І дійсно, пам’ятник був у запущеному стані, він потріскав від часу, а барельєф був дуже понівечений — ніс відбитий, очі повибивані... Ледве проглядалося обличчя.

— Ось тут і похований Тютюнник, отаман, повірте мені. — Цей пам’ятник, як говорив всій батько, побудований на кошти гімназистів Рівненської української приватної гімназії. Вони ж бо дуже шанували отамана. Юнаки і дівчата часто приходили сюди, приносили квіти.

Але на жаль, більше нічого ми не знали про Тютюнника, не знали навіть, як його звати. Йшли роки...

І ось нарешті відкрилися деякі спецфонди державних архівів. Перегортаю підшивку "Волині", яка виходила у Рівному в 1941-1944 роках. В одній із статей зустрічаю абзац, у якому говориться про Василя Тютюнника, про його мужність, відвагу, стійкість, аскетизм, про те, що він всього себе віддав боротьбі за неза­лежність та самостійність України. І більше ніяких даних.

Нічого конкретного не дала і "Балада про Василя Тютюнника", яка була опублікована в одному з номерів газети, за підписом Євгена Маланюка.

Звертаюсь з проханням до українців — зна­йомих, які проживають нині у США, Канаді, Франції. З Паризької Бібліотеки музею Симона Петлюри наш земляк Василь Михальчук на­діслав ксерокопію невеликої статті з "Енци­клопедії У країнознавства", яка вказувала, що Василь Тютюнник народився у 1882 (на жаль, день і місяць народження не вказані), був полковником Генерального штабу Українсь­кої Народної Республіки, згодом Головно­командуючим і начальником штабу Дійової Армії УНР. Особливо зацікавила мене фраза: "Помер у Рівному 20.12.1919 року від тифу. Тут і похований. Стаття проілюстрована і фотографією, яка також — на барельєфному зображенні на пам`ятнику.

Але найбільшу допомогу надала землячка Антоніна Горохович з Великих Межиріч Корецького району, нині широко відома в українській діяспорі літератор та громадська діячка. У своїй бібліотеці вона знайшла ряд нарисів, спогадів, поетичних творів про Василя Тютюнника згадуваного вище Євгена Маланюка. Виявляється, він протягом 1918-1919 років був ад’ютантом полковника Тютюнника. Тепер ми знаємо, що Маланюк — відомий у діяспорі (а нині вже й в Україні) поет та есеїст.

Допомогли відновити біографію Василя Тютюнника й інші матеріяли, які ми отримали з діяспори не так давно.

Виявляється, що батьківщина Василя Тю­тюнника — село Єньки Хорольського повіту на Полтавщині. У Ромнах закінчив реальну школу. З 1913 року навчався в Тифліській військовій школі. Після закінчення її отримав призначення на військову службу в один з си­бірських полків. У роки першої світової війни він був спочатку командиром кінної розвідки полку, потім — старшим ад'ютантом штабу корпусу (посада — капітан Генерального штабу). Тут Тютюнник набув глибоких знань штабної роботи.

А лютнева революція 1917 року застала підполковника Василя Тютюнника на посту командира полку.

Влітку цього ж року він був на відповідаль­ній посаді начальника оперативного відділу Генерального штабу Української Народної Республіки.

Згодом був почергово першим генерал-квартирмейстером військ Директорії, поміч­ником начальника Генерального штабу (пізніше штабу (Дійової Армії), від весни 1919 року з місячною перервою — командуючий армією УНР аж до самої смерті.

Ось як описує його останні дні Євген Маланюк: "Рівненський шпиталь... — 3 Тютюн­ником зле. "Ваш отаман, видно, працював, вже будучи хворим, — у нього перепрацьоване серце. А тиф, знаєте, така річ, що все залежить від витривалості серця. Нічого не можу про­рокувати". — Так каже ординатор-лікар. На­ближується криза. Два дні шукаю по Рівнім "дігалену". Знаходжу. Отаман — непритомний увесь час. Раз заходжу лише. Пізнав. Говорити не може. Тремтячою рукою намагається по­казати мені криву своєї температури на стіні — страшний спад кризи: з 40 до 35,5. Але сві­домість того, що кризу перебув, — наповнює всіх надією, хоч вигляд хворого — невимовно жахливий. Це дійсно тільки тінь людини".

І старшини і вояки переживали за свого улюбленого командира. Хотіли вірити, що отаман одужає, проте...

"...За два дні — ранком 19 грудня 1919 — несподівано, — пише Маланюк, — (завжди смерть "несподівано") повідомляють: вмер. "Розрив серця" після кризи!

"... Одягли в той самий френч (темно-зелений),

єдиний (у Командуючого Армії), який всі па­м’ятають, в якім був за Центральної Ради, за Гетьмана, за Директорії, за Головного Отамана. На труні — крива шабля в сріблі, — єдиний люксус (це був мій ад’ютантський подарунок, — з цією шаблею я перебув і світову війну) в Отамана — і славнозвісна сіра смужкова шапка, — також подарунок (здається від пов­станців).

Чота польського війська. Ляфету не можна було в Рівнім дістати, отже, звичайна чорна карета, — зовсім не для генерала.

Сальва в мокрім повітрі.

Потім — простий дубовий хрест...

"А на хресті — прямокутна довгаста цинкова бляха, на якій було зображено тризуб в обрам­ленні лаврового вінка, а під ним напис:. "Отаман Василь Нестерович Тютюнник, командуючий Наддніпрянською армією УНР. Помер в ніч з 18 на 19 грудня 1919".

І, цікаво, що цей напис кілька тижнів тому потрапив у Рівненський краєзнавчий музей, де відтепер буде зберігатися назавжди.



А згодом замість дубового хреста було спо­руджено на могилі пам’ятник-обеліск, який чудово зберігся до наших днів. І зовсім недавно барельєфне зображення Василя Тютюнника відновив молодий рівненський скульптор Олександр Євтушенко. Тепер цей барельєф з бронзи сяє у всій своїй красі. А одна з вулиць міста Рівного названа іменем полковника Ва­силя Тютюнника.

Наше покоління таким чином вшановує пам`ять славного сина українського народу, про якого згадуваний вище Маланюк писав: "Хиба його — одна завчасність: і народився — завчасно, і завчасно ж нас залишив".
скачать файл



Смотрите также:
Це було кілька років тому. Один із старо­жилів Рівного прийшов до нас у музей, щоб повідомити про те, що він знає могилу "ад`ю­танта самого Петлюри" отамана Тютюнника
47.47kb.
Заняття для учнів 9-11 класів Що таке стрес і як з ним боротися
84.94kb.
Кілька років тому на полицях наших магазинів поряд із кухонною сіллю та приправами можна було побачити порошок білого або жовтуватого кольору в поліетиленових пакетиках глутамат натрію
42.3kb.
Молитва заступника. Молитва прохання молитва без відповіді – причини
71.68kb.
1. Кам’янець-Подільська фортеця 4 Хотинська фортеця 6
139.44kb.
І їсти перехотілося, і сон гайнув
108.98kb.
Фізика майбутнього фізика – наука про всесвіт
44.83kb.
Дещо задарма1
170.74kb.
Колонтитули
225.88kb.
Більшість навчальних закладів проводять дні відкритих дверей навесні або восени. Йти на день відкритих дверей не обов'язково, але бажано: потрібно це в першу чергу самому абітурієнтові
45.71kb.
260 років тому (4 січня 1752 р.) у Франції помер видатний швейцарський математик Габріель Крамер. Він є одним з творців лінійної алгебри
35.22kb.
Златоустовский краеведческий музей один из старейших в России основан в 1825 году как музей Златоустовского горного округа
20.42kb.