klevoz.ru   страница 1страница 2
скачать файл

Додаток № 2



МАРШРУТ

ПРОВЕДЕННЯ ТУРИСТИЧНО-КРАЄЗНАВЧОГО ПОХОДУ

До с. БРАТСЬКОГО (ШЕВСЬКОГО)

Пролетарської сільської ради

Олександрійського району Кіровоградської області
(відбувся 16 — 17 вересня 2004 року)
Назва заходу: історично-краєзнавчий туристичний похід до села Шевське (Братське) Пролетарської сільської ради, Олександрійського району, Кіровоградської області.

Мета заходу: дослідити систему підземних ходів та лазів розташовану на південній околиці с. Шевського. Ознайомити учнів – учасників заходу з історією рідного краю. Сприяти розвитку патріотичних почуттів у свідомості учнів.

Дослідити витоки та верхнє річище р. Жовта. Продовжувати знайомство учнів з природою рідного краю. Сприяти подальшому розвитку екологічного виховання та екологічної культури в учнівському середовищі.



Керівник заходу: директор ЦДЮТ Олександрійського району Демченко Оксана Володимирівна.

Відповідальний за організацію та проведення заходу: працівник з питань сім’ї та молоді Улянівської сільської ради Коломоєць Сергій Дмитрович.

Учасники заходу: учні-гуртківці історично-краєзнавчих гуртків при Олександрійському ЦДЮТ, керівники гуртків.

Кількість учасників заходу: 64 чол.

Місце розташування об’єкту: бл. 2.6 км. на північний схід від с. Пролетарка; бл. 35 км. на південний схід від м. Олександрія.

Тривалість заходу: два дні (16 – 17 вересня 2004 року).

Кількість етапів: два.

Загальна довжина маршруту: 33,2 км.

Загальна довжина першого етапу: 19,2 км. (Пролетарка – Єленівка (1,5 км) – Шевське (1,1 км) – Пролетарка (2,6 км) – Тарасово-Шевченкове (3 км) – Михайлівка (11 км))

Загальна довжина другого етапу: 14 км. (Михайлівка, витік р. Жовта – с. Сухинове (2 км) – став Дерієве (с. Жовте, П’ятихатського району, Кіровоградської обл..) (5 км) – Михайлівка (7 км))

Обладнання: рюкзаки туристичні, продукти харчування (з розрахунку на 1,5 доби), посуд металевий, аптечка похідна, компас, схема проведення походу, ліхтарі електричні акумуляторні, лопатка саперна, мотузка (6 м.), фотоапарати, фотоплівка, одіяла шерстяні, суконні.

Короткий опис маршруту заходу: Перший етап: Планується проходження учасників заходу через село Пролетарське (пам’ятник воїнам Радянської Армії загиблим під час визволення села Пролетарське від німецько-фашистських загарбників, та односельцям, які не повернулися з фронтів ВВВ.).

По виходу з села Пролетарське учасники заходу просуваються польовою дорогою у напрямку колишнього місцезнаходження села Єленівка знищеного в 30-ті роки за часів більшовизму.

Після проходження через колишнє село Єленівку учасники заходу вирушають у напрямку села Шевське (Братське). В селі оглядають пагорб „муроване підземелля”, вхід-колодязь до підземних лазів, підземну галерею неподалік колишньої початкової школи с. Шевського.

Після огляду історичних об’єктів с. Шевського учасники заходу, асфальтованою дорогою Шевське-Пролетарське вирушають у напрямку с. Пролетарське.

Пройшовши с. Пролетарське учасники заходу польовою дорогою вирушають у напрямку с. Тарасово-Шевченкове. Проходячи вище вказаним шляхом учасники заходу по ліву руку від себе зможуть побачити Пролетарський НПП (нафтоперегонний пункт), а праворуч від себе побачити узлісся Пролетарського лісу.

В селі Тарасово-Шевченкове учасники оглядають (за бажанням) залишки підмурків колишньої панської садиби колишнього місцевого поміщика полковника Абаза.

При виході з с. Тарасово-Шевченкове учасники оглядають „Розкопану могилу” – місце розташування колишнього козацького поховання, розкопаного в 1919-1920 рр.

В селі Михайлівка учасники можуть відвідати пам’ятник полеглим воїнам Радянської армії.



Другий етап: Михайлівка, витік р. Жовта. Учасники заходу оглядають місце знаходження витоку р. Жовта, побіжно визначаючи основні екологічні проблеми цього мікрорайону.

Пройшовши територією с. Михайлівка, по берегах ставків, які наповнює р. Жовта, учасники виходять до північно-східної околиці села Сухинове. Тут вони можуть оглянути залишки „Богданової криниці”, вислухати розповідь про історію цієї місцевої краєзнавчої пам’ятки, про історію виникнення села Сухинове.

Після відвідання с. Сухинове учасники походу вирушають за течією р. Жовта у напрямку ставу Дерієве (с. Жовте, П’ятихатського району, Дніпропетровської області).

Від ставу Дерієве учасники заходу вирушають у напрямку с. Михайлівка.



Запланований до витрати час: Перший етап. 16.09.2004 р. ПролетаркаЄленівка (1,5 км) /25 хв./

привал – 10 хв.

- Шевське (1,1 км) /25 хв./

- перебування на території села та привал 1,5 год.

- Пролетарка (2,6 км) /50 хв./

- привал 15 хв.

- Тарасово-Шевченкове (3 км) /1,2 год./

- привал та перебування на території населеного пункту /1 год./

- привал на шляху Тарасово-Шевченкове – Михайлівка /10 хв./

- Михайлівка (11 км) /4,5 год./

Загальний час витрачений на перший етап – 625 хв. /10 год. 26 хв./

Другий етап. 17.09.2004 р.

- Михайлівка, витік р. Жовта – с. Сухинове (2 км) – 40 хв.

- привал – 15 хв.

- став Дерієве (с. Жовте, П’ятихатського району, Кіровоградської обл..) (5 км) - 2 год.

- привал – 1,5 год.

- Михайлівка (7 км) – 2,5 год.

Загальний час витрачений на другий етап заходу – 400 хв. /6 год. 40 хв./

КОРОТКИЙ ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

ЗАПЛАНОВАНОГО МАРШРУТУ
Початковим пунктом маршруту туристично-краєзнавчого походу є село Пролетарське Олександрійського району Кіровоградської області.

Перші поселенці на території Пролетарського з'явилися в 1918-1923 роках на колишніх поміщицьких землях, які після революційних подій лютого-листопада 1917 року в Російській імперії були конфісковані та розподілені між малоземельними селянами довколишніх сіл. Офіційно село Пролетарське, як населений пункт, було зареєстроване 1929 року

За переказами місцевих старожилів, першими поселенцями щойно заснованого села стали найбідніші селяни з сусідньої Червоної Кам’янки. На жителів довколишніх заможних сіл та хуторів, новосели справляли в цілому негативне враження (своєю бідністю, ворожим ставленням до сусідів -„куркулів” тощо), мабуть саме цим можна пояснити розмовну назву Пролетарського, серед старожилів довколишніх населених пунктів – „Набродівка” (тобто, село, куди набрели, прибрели; де поселився „набрід”).

Саме село Пролетарське виникло на території, яку в нашій місцевості здавна називали „Розтиківка” (від слова „розтикати”). Подібна назва з'явилася в наслідок того, що коли за часів прем’єрства Столипіна, місцеві селяни отримували земельні наділи, вони засновували власні хутори та села посеред особистих земельних угідь. Ці хутори та села були немов би розтикані по довколишніх степах, звідки і пішла назва цієї території. „Розтиківка” розпочиналася від околиць села Червона Кам’янка і йшла широким клином у напрямку Дохторове (сучасне Тарасово-Шевченкове), Долинське, Попельнасте, Зибке, Вишнівці.

На початок революції 1917 року та громадянської війни 1918-1923 років „Розтиківка” була регіоном з міцними селянськими господарствами, яка мала чисельне населення. Для влади більшовиків це була „зелена зона” (тобто, територія, яку не могли контролювати ні „білі”, ні „червоні” і яка перебувала під впливом місцевих селянських збройних формувань під командуванням власних отаманів). Саме в цьому „куркульському краї” набирали поповнення у свої загони Махно, Ангел, Григор’єв. Та серед цих ватажків народного селянського руху, у розповідях місцевих старожилів, найчастіше зустрічаються два прізвища отаманів – Маруся (швидше за все це була одна з багатьох отаманш, які фігурували під цим псевдо від Бессарабії до Сіверського Дінця) та Свистун. В одних розповідях ці отамани виступають як захисники місцевого селянства, які нищать загони збирання продрозверстки, в інших бійців цих загонів звинувачують у пограбуванні, а то і вбивстві заможних хуторян „Розтиківки”.

Одним з типових сіл цього регіону було село Єленівка, яке розташовувалось близько 2 кілометрів на північний схід від сучасного Пролетарського. Село Єленівка виникло у часи столипінських реформ. Основою його населення стало заможне, підприємливе селянство, яке не шкодувало ні сил ні здоров’я, обробляючи свою землю. Великі міцні сім’ї, достатня матеріальна та земельна база сприяли тому, що село досить таки швидко розросталося як за кількістю населення, так і за територією. Жителі довколишніх сіл часто називали Єленівку (та і ряд інших сіл, які виникли в цей час за подібних умов) „Отруби” (отруб – українізоване російське слово, яке означало відокремлений, „відрубаний” земельний наділ). Власники таких „отрубів” обирали місце для заснування власного поселення, таким чином, щоб кожному з господарів було якомога зручніше обробляти свою землю.

З початком громадянської війни, населення Єленівки, яке мало достатньо багато землі, і яких більшовики не могли привабити роздачею панських земель, вороже поставилися до влади, яка намагалася безкоштовно забрати їхній врожай. Відповідно до цього, багато єленівців, особливо з молоді, стали учасниками місцевих збройних селянських формувань, які „білі” та „червоні” називали бандами.

Подібна нелояльність жителів села до більшовицької влади, згодом стала одною з основних причин репресивних заходів більшовиків до Єленівки. Десятки „куркульських” сімей було позбавлено всього майна і вивезено до Сибіру, або ж просто вигнано на мороз, із забороною довколишнім жителям хоч чим не будь допомагати „ворогам народу”. Остаточно Єленівка була знищена 1932-1933 року, після того, як переважна більшість її мешканців або розійшлася в пошуках кращої долі, або ж просто померла від голоду.

На сьогоднішній день на місці Єленівки залишилися лише чагарі, серед яких іноді можна знайти уламки цегли та черепиці, які є німими свідками того, що колись тут існувало досить таки заможне українське село.

На схід від колишнього села Єленівка, біля витоків річки Омельник розташувалося село Братське (колишнє Шевське). В даний період це село стрімко „старіє” і повністю підтверджує отриманий ще за радянських часів статус „неперспективного”.

Та свого часу село Шевське було одним з найкращих сіл довколишньої місцевості. Як свідчать народні перекази, село було засноване ще за часів правління російської імператриці Катерини ІІ, яка після підкорення Кримського ханства та зруйнування Запорозької Січі, щедрою рукою роздавала українські землі.

Землі довкола сучасного Шевського були подаровані капітану (в деяких розповідях капітану ІІ рангу), який і заснував тут власне село, з панською садибою, ставом, економією. Першими жителями Шевського стали кріпаки з правобережної України (Черкащина та південна Київщина). Саме в Шевському, стараннями місцевих поміщиків, було зведено дуже гарну кам’яну церкву, яка, за свідченням старожилів, за пишнотою оздоблення та розмірами поступалася лише церкві в селі Червона Кам’янка.

На початку ХХ ст. місцевий пан, за вірну і добросовісну службу наділив свого економа Лисенка досить таки значним наділом землі, який знаходився неподалік сучасного села Мар’ївка (Онуфріївський район, Зибківська сільська рада) на північ від Шевського. Як під час служби у пана, так і за часів власного господарювання цей Лисенко відзначався почуттям людяності та справедливості до людей, вчасно і добре платив найманим працівникам, намагався нікого не кривдити і з бажанням відгукувався на прохання про допомогу від довколишніх жителів. Мав він і велику сім’ю, 10 синів. Але під час громадянської війни, до його хутора увірвався загін червоноармійців, які розграбували господарство, вивели всіх десятьох синів (молодші з яких були ще зовсім підлітками) і на очах у батька розстріляли. Поховали братів неподалік від околиці Мар’ївки під столітнім дубом (на сьогодні він, на жаль, повністю всох). Батько ж від пережитого, зійшов з розуму. Говорять що його бачили по довколишніх селах та хуторах майже до кінця 20-х років минулого століття.

З приходом радянської влади життя різко змінилося і в Шевському: було організовано колгосп, зруйновано будівлю церкви, значна кількість місцевих жителів була репресована як представники „куркульства” або ж померла під час голодомору 1932-1933 років. Село пережило лихоліття Другої світової війни та голод 1946-1947 років. За часів Брежнєва село було занесене до розряду „неперспективних”. Було закрито початкову школу, ще через деякий час припинив свою роботу магазин. Поступово люди почали виїжджати до міст та до більших сіл. Поступово село, вік якого доходив до двохсот років, почало порожніти, почало вмирати.

Але не вмерли таємниці села Шевського, яких воно накопичило за свою історію дуже багато. Зокрема, наприкінці 90-х років минулого століття на „панській” стороні ставу села Шевського (саме на цій стороні розташовувалися основні будівлі панської садиби та економії) в окремих місцях почали з’являтися численні провали в землі. Коли місцеві жителі почали оглядати ці провали, то виявили, що вони ведуть до підземних рукотворних печер та лазів. Жоден з місцевих старожилів не міг пригадати, щоб у цьому районі коли небудь велися такі масштабні земляні роботи.

Неподалік від берега ставу знаходиться мурований старою цеглою вхід до колодязя, глибиною близько 1,5 метра, в якому розташовано два підземних лази висотою близько 70 сантиметрів і шириною до одного метра. Один був спрямований чітко на південь, інший – на південний захід. Південно-західний лаз було розкопано місцевими „шукачами скарбів” на глибину до дев’яти метрів. Другий лаз, південний, був розкопаний заледве на півметра. Під час останнього походу-експедиції було виявлено, що вище вказаний „мурований колодязь” було повністю зруйновано, а обидва лази завалено.

Не вдалося виявити також і інший лаз, який знаходився неподалік від зруйнованої будівлі колишньої початкової школи села Шевського. Судячи з усього, він був або засипаний, або завалився в результаті ерозійних процесів.

Фактично єдиним, придатним для огляду та вивчення об’єктом залишилися „печера в глинищі”, яка розміщена у вибалку неподалік від тієї ж початкової школи. Вхід до названого об’єкту є вузьким, не більше 30 сантиметрів у висоту, та близько одного метра в ширину, лазом. Та по мірі просування вглиб, приблизно через 1,5-2 метри, лаз починає стрімко розширюватися та підніматися у висоту. Практично вже через якихось 5-7 метрів просування по печері, по ній можна пересуватися в повен зріст. В печері існує бічний коридор близько шести метрів завдовжки та півтора метри заввишки, при ширині понад один метр. Та найбільшу цікавість та захоплення викликає основний коридор, який являє собою дві великих зали (3х6 та 3х7 метра), що з’єднуються невеликим коридорчиком. Висота стелі у вище зазначених залах наскільки значна, що навіть доросла людина не скрізь може дістати до неї рукою.

Жодного орієнтиру на те, хто, коли і для чого викопав ці потаємні печери ходи та лази виявити не вдалося. Версії та припущення виникають самі різні; можна припустити, що дані підземні комунікації були викопані за часів громадянської війни (коли люди переховувалися від представників військових загонів протидіючих сторін), або ж у часи Великої Вітчизняної війни і її мешканцями були або ж радянські солдати, котрі переховувалися від німецьких військ, або ж молодь, як не бажала їхати на примусові роботи до Німеччини. Дехто висуває версії, які пов’язують всі ці печери з будівлею церкви, яка стояла неподалік від сучасного місце знаходження печер.

Ще більш вражаючі та інтригуючи факти було наведено місцевим старожилом Сергієм Іллічем Титаренком, котрий вказав на невеликий пагорб на південно-західній околиці Шевського, під яким, за його свідченням, криється вхід до мурованого підземелля. Даний мурований підземний хід простягається (як стверджує старожил) на 800-900 метрів і виходить аж у ближньому лісочку. Як згадує Сергій Ілліч, ще в дитячому віці вони з друзями пробували дійти до протилежного краю підземелля, але з-за нестачі кисню почали гаснути свічки, що і змусило їх повернути назад. Ще під час війни у „мурованому підземеллі”, під час бомбардувань та артобстрілів переховувалося місцеве населення. І лише на початку 50-х років минулого століття цей загадковий лаз було загорнуто „щоб дітвора не лазила”.

Це лише неповний перелік тих переказів та таємниць, якими вас може зустріти це невеличке мальовниче степове село Олександрійщини.

Якщо ж рушити від Шевського у напрямку села Михайлівка, то ви вийдете на ґрунтовий шлях Пролетарське – Тарасово-Шевченкове. Цей шлях пролягає якраз тим самими місцем де здавна пролягав „большак”. „Большаком” у довколишній місцевості називалася широкий (в окремих місцях, як свідчать старожили його ширина перевищувала 60 метрів) шлях, яким ще з чумацьких часів возами перевозилася значна кількість вантажів у напрямку Кременчука, де протягом другої половини XVIII- XIX століття функціонувала одна з найпотужніших переправ через Дніпро.

Саме поблизу цього „большака” в середині ХІХ сторіччя виникає село Дохторове (через деякий час Кагановичі, а потому, Тарасово-Шевченкове). Село було засноване поміщиками Абазами. Місцеві поміщики були людьми досить таки значними, як за своїми статками, так і за своїм світським положенням. Дохторове було упорядкованим селом, з чітко розміченими вулицями. В селі було декілька ставків: верхній називався „панським” і право користування ним зберігалося виключно за місцевими землевласниками, нижні ж стави називалися „людськими”. До сьогоднішнього дня в селі можна почути вислів „був біля панського ставка”, хоча сам став уже зник. Панський маєток являла собою чудову садибу, парк, декілька садів (сливовий, вишневий, грушевий тощо), альтанки, алеї та фамільну усипальницю родини Абазів.

Під час революційних подій 1905 року, коли місцеві селяни вчинили заколот і на їх придушення прибуло близько сотні козаків, місцевий поміщик, полковник Абаз, давши хабара козацькому сотнику, практично відкупив довколишні села від розправи карателів. Сам полковник Абаз, кавалер численних орденів Російської імперії і який був нагороджений особистою іменною зброєю, загинув на фронті під час Першої світової війни. „Абазиха – як свідчать місцеві старожили – коли на Щасливу (місцева залізнична станція) привезли тіло чоловіка, наказала вистелити весь шлях до Дохторового килимами (після того, як траурний кортеж проїздив, килими знімали і перевозили поперед нього)”. Тіло полковника Абаза було поміщене в труну зі скляним верхом і розміщене у сімейному склепі.

1917 року в Росії розпочалася революція. Збурені селяни розгромили панську садибу, розтягли її на цеглу, на дошки (хоча дружина полковника Абаза і просила не руйнувати таку прекрасну будівлю, а віддати її під місцеву школу чи лікарню). Саму дружину царського полковника, як це не дивно, не зачепили, ні під час революції, ні під час сталінських репресій 30-х років. Вона ще дуже довгий час працювала у Червонокам’янській лікарні (оскільки за фахом сама була медиком) і померла вже по війні, приблизно 1947 року.

Один з місцевих старожилів пригадував, що ще на початку 20-х років, коли пас кіз та телят у колишньому панському саду, через склепіння усипальниці розглядав тіло полковника Абаза, який лежав там при всіх своїх орденах та нагородах. Але 1923 року, хтось спокусився іменною шаблею покійного полковника і труну було розбито, а сам склеп, згодом, дощенту зруйновано.

На сьогодні лише ледве примітні пагорбки серед диких чагарів клену та акації позначають місцезнаходження колишнього панського маєтку.

При виїзді з села Тарасово-Шевченкове височіє „Розрита могила”. Як свідчать розповіді тогочасних мешканців Дохторового, десь в 1918-1919 роках у місцевих краях з’явилися двоє підприємливих братів, які, користуючись повним безвладдям та анархією в довколишній місцевості, за допомогою найнятих місцевих селян, розкопали високий курган, який декілька століть височів біля „большака”. Судячи з того, що знайшли вони в „Розритій могилі” декілька шабель в посріблених піхвах, золоті хрестики та ще якісь прикраси, то натрапили вони на поховання часів козаччини. Обидва брати, після цього хутко зникли з села, а побіля шляху залишилася, як одвічна рана нашої трагічної історії – Розрита могила.

На південний захід від Тарасово-Шевченкового розташоване село Михайлівка, на території якого розташований витік річки Жовтої, яка наповнює своїми водами річку Жовті Води, яка, в свою чергу, впадає у Інгулець – притоку Дніпра.

На південно-західній околиці Михайлівки знаходиться одне з найстаріших сіл нашого краю – Сухинове. Це село було засноване в кінці XVIII – на початку ХІХ століття дрібним поміщиком з колишньої козацької старшини, Сухиною, предком відомого декабриста, поручика Чернігівського полку І.І. Сухинове, який після поразки повстання декабристів став одним з керівників повстання на Нерчинському руднику в Сибіру.

Сухинове було заселене, переважно, кріпаками з Черкащини і було родовим маєтком Сухинових, хоча самі пани на території села не проживали.

Неподалік від греблі Сухинівського ставу, дуже довгий час (за переказами старожилів, задовго до заснування села) була криниця, яку в народі називали „Богдановою”. Як розповідає народний переказ, під час втечі на Запорожжя зупинився Богдан Хмельницький зі своїм козаками на ночівлю, і було це якраз на тому місці, де згодом виникло Сухинове. Поснули супутники Хмеля, а Богдану все не спиться, тривожно йому на душі: чи зможе він підняти Запорожжя? Чи виб’є він народ свій з неволі лядської? І вирішив тоді козак полишити про себе хоч яку не будь пам’ять поміж людьми. Взяв він заступа і за одну ніч викопав криницю.

А вже по тому, як неподалік від цього місця, на Жовтій Воді розгромив він польське військо, пригадав Хмельницький свою криницю, яку викопав у хвилину туги та відчаю і послав козаків, щоби вимурували криницю, щоби радувала вона своєю водою добрих людей.

Можна посперечатися, чи копав Хмельницький криницю серед зимового степу (хоча вода тут на досить таки високо до поверхні), але стіни криниці були дійсно муровані каменем. Здавна не лише жителі Сухинового, але й Михайлівки, яка виникла неподалік значно пізніше, вважали воду з цієї криниці цілющою. Саме з Богданової криниці дівчата брали воду щоби волосся змивати, а молоді матері, лише у цій воді робили купіль своїм немовлятам.

Але людська бездушність, жорстокість та почуття безкарності зробили свою чорну справу: криницю, вік якої сягав, як мінімум, близько двохсот років, було зруйновано одним з сучасних вандалів, з отого „перекотиполя”, які ніде собі місця межи людьми не нагріють, весь час вишукуючи, де б воно легше жилося. Саме один такий „варвар” спокусився бетонними кільцями з „нічиєї” криниці (їх встановили місцеві жителі в 70-х роках ХХ століття замість зотлілого дерев’яного зрубу) і вирвав їх колгоспним трактором, за декілька хвилин знищивши столітню спадщину народу. ...

..... Минають рок за роками. Багато переказів, легенд та бувальщин загубилися у вихорі минулих літ. Але час від часу, з-під намулу минулих років, потаємним блиском манять нас до себе таємниці рідного краю.


Керівник МПО “ТАРПАН”,

керівник молодіжно-підліткового клубу

за інтересами “ТАРПАН”,

ЗВР директора Улянівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Коломоєць Сергій.

Додаток № 3




СТРУКТУРА


АКТИВІЗАЦІЇ ТУРСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ ЗА ДОПОМОГОЮ КРАЄЗНАВЧИХ ТА ЕКОЛОГІЧНИХ АКЦІЙ

























Додаток № 4



ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ

ОЦІНЮВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ

КРАЄЗНАВЧОЇ ТА ЕКОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ


  1. Якість організації та проведення туристичних акцій (наповненість цікавою інформацією, оригінальність, поєднання різноманітних елементів роботи з дітьми під час проведення туристичних акцій)

  2. Кількість учасників туристичних акцій

  3. Кількість дітей-учасників з “групи ризику” (учні з “кризових” сімей, з неповних сімей, малозабезпечені учні, учні схильні до правопорушень тощо)

  4. Наявність чіткої комплексності туристичних заходів та акцій (прийняття програми дій та її дотримання)

  5. Отримання результатів та їх використання для організації подальших туристичних акцій та заходів

  6. Залучення нових учнів до туристичного руху в школі


Додаток № 5
Представники фауни нашого краю

зняті під час проведення туристичних акцій

Квакша зелена

(“Червона Книга” України)


Заєць-русак

Джерельна жаба

(“Червона Книга” України)

Додаток № 6


Екологічні проблеми рідного краю

(ерозійні процеси)
Ерозія ґрунту

Утворення нових ярів

Ерозія ґрунту

Вимивання ґрунту

з коріння дерев

Додаток № 7


Туристична діяльність

В поході

Підземелля с. Шевськогоя

скачать файл


<< предыдущая страница  
Смотрите также:
Міністерство освіти І науки україни олександрійська районна державна адміністрація
299.41kb.
Україна богородчанська районна державна адміністрація івано-франківської області
294.82kb.
Хотинська районна державна адміністрація управління освіти, молоді та спорту
131.51kb.
Міністерство освіти і науки України Головне управління освіти Дніпропетровської обласної державної адміністрації Відділ освіти Васильківської районної державної адміністрації Новогригригорівська неповна середня загальноосвітня школа
130.47kb.
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни наказ
152.9kb.
Україна гусятинська районна державна адміністрація тернопільської області
31.12kb.
Україна донецька обласна державна адміністрація управління освіти І науки донецький обласний еколого-натуралістичний центр
165.03kb.
Наказ №880 ерство І науки, молоді та спорту україни 2012 р. № Про внесення змін до наказу Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України від 15. 06. 2012 №703
127.2kb.
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
88.28kb.
Україна житомирська обласна державна адміністрація управління освіти І науки
45.13kb.
Міністерство освіти і науки України
20.97kb.
Інформаційний лист Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я України Всеукраїнська громадська організація
67.21kb.