klevoz.ru страница 1
скачать файл


Мовний шабаш у «толерантній» Одесі

Невірно витлумачена демократія починає працювати проти України, вдаряє по титульному народу - українцям

"ДЕНЬ", № 47, вівторок, 20 березня 2007



  Олександр МУЗИЧКО, українець з Одеси









МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня»















Мода на серіали, мильні опери не проходить ані серед пересічних громадян, ані серед політиків України. Будь-який автор, який висловлюється з приводу акції на підтримку «униженных и оскорбленных» російськомовних в Україні не може не подумати: «Все це вже було, про все це я вже писав, попереджав тощо». Думаю так і я — корінний україномовний одесит, який не тільки не співчуває акціям «російствующих», але вважає їх абсурдними і злочинними. Принципово використовуємо поняття «російствующі», а не російськомовні, адже організаторами подібних акцій виступають політикани, для яких російська мова є не самоціллю, а засобом боротьби за аж ніяк не високі ідеали. На жаль, є такі і серед україномовних.

У 2005 році з приводу ідіотичної піар-акції перепоховання в Одесі Воронцових я писав: «Не дивуймося, якщо одного дня з’їзд сепаратистів відбудеться вже не в Сєверодонецьку, а в Одесі. Відповідний ідеологічний грунт вже готується, російствующі вже викликали старих імперських духів і запитують: «Коли відродиться Російська імперія?». Чи не час українцям зрештою схаменутися і запобігти цьому!?». На початку 2006 року я писав з приводу появи на вулицях Одеси агітаційних стендів з закликом-вимогою з боку партії «Союз» — «Говорите по русски!»: «Україномовним продемонстрували, якого типу двомовність пропонується запровадити. В східних та південних районах ця двомовність виллється у відвертий геноцид проти тих українців, які не бажають носити це ім’я тільки за фактом народження в географічній Україні, а відстоюють своє право належати до українського народу як етносу кожного дня, розмовляючи рідною мовою. В кращому разі, українцям милостиво дадуть можливість бути національною меншиною з фольклорно-етнографічним забарвленням, як на початку ХХ ст. Яка мета цього заклику у майже всуціль російськомовному місті, де навіть представники українських свідомих кіл рідко коли наважуються розмовляти українською мовою в громадських місцях, побоюються спробувати показати, що саме українська в Україні може бути мовою міжнаціонального спілкування? На нашу думку, мета тільки одна — налякати і без того наляканих, попіаритися в очах достатньо численних одеських українофобів, створити атмосферу істерії в місті… На жаль, невірно витлумачена демократія починає працювати проти України, вдаряє по титульному народу — українцям».

Сьогодні ці мої думки підтверджуються, хоча задоволення з цього приводу я не відчуваю. Ініціативи про відновлення пам’ятника Катерині II, активна та безкарна діяльність класичної російської чорносотенної організації В. Каурова «Единое Отечество», чорносотенні марші, постійна зневага до всього українського на місцевих каналах РІАК (контролюється блоком «Не так!») та «Академія» (канал С. Ківалова), антисемітський вандалізм, плани комуністів провести тут референдум про НАТО, перетворити місто на «другу Феодосію» та багато інших фактів свідчать — Одеса впевнено рухається від статусу толерантного міста та столиці гумору у бік набуття статусу столиці чорносотенців.

Однак, не можна не помітити, що серед громади міста спостерігаються і протилежні тенденції. Недаремно Одеська обласна рада єдина з усіх південних та східних областей не надала російській мові статусу регіональної. Не приєдналася до параду мовних суверенітетів поки що і Одеська міська рада останнього скликання. Щоправда у цьому і немає особливої потреби: ще у першій половині 1990 хроків міська рада приймала рішення про офіційний статус у місті російської і навіть англійської мов (ці антизаконні рішення так ніхто і не скасував і, звичайно ж, вже ніхто не скасує). В місті ще можна зустріти навіть тих, хто розмовляє українською мовою і — яке диво! —хоче знати її краще та привчати до цього своїх дітей.

Отже, Одесу ще не вдалося повністю залити російським морем, незважаючи на всі старання спецслужб з півночі, бородатих батюшок, з під ряс яких видніється ефесбешна форма та інших динозаврів. До того ж зазнала краху соціально-економічна політика проросійської антикризової коаліції. Як же тут не дістати зі схрону вічно надійну зброю — мовне питання, як же не дати електорату в руки разом з квитанцією з астрономічними цінами на комунальні тарифи ще і гарно надрукований папірець з беззмістовним, але піаристим гаслом: «Я говорю по-русски». Як же не виступити від імені всіх одеситів. Даремно, що одесити складаються з людей, які розмовляють не тільки російською, але й українською, молдовською, болгарською, гагаузькою та багатьма іншими мовами. Все це дрібниці порівняно з необхідністю виправдати великі витрати «Великого брата» та прикрити цим друкованим фіговим листком свою срамоту — правову безграмотність, ретроградство, шовінізм, брехливість.

Саме тому 12 березня 2007 року в Одесі стартувала акція «Я говорю по русски», ініційована найодіознішими та антиукраїнськими організаціями на кшталт «Единого Отечества» В. Каурова. Цій акції властиві всі риси попередніх, щоправда з більшим розмахом. Задекларованою метою акції є змусити одеську міську раду визнати на наступній сесії російську мову регіональною. Тобто у черговий раз… прийняти те ж саме рішення. Ще за декілька днів до початку акції на трамвайних зупинках з’являлися істеричні жінки, що кидалися до перехожих з вимогою говорити українською. Вірний піар-хід, адже як інакше забезпечити правоту слів одного з учасників акції, відомого гумориста Олега Філімонова про намагання когось примусити російськомовних розмовляти українською. У, так би мовити, «живій природі» таких прикладів немає, зате зворотних — безліч. Традиційними до україномовного в Одесі є запитання: «Звідки ви приїхали?» (навіть не припускається, що можна тут таким народитися або зберегтися), «Чому ви розмовляєте українською?» (все рівно, що запитати негра чому у нього чорного кольору шкіра) і просто хамські вигуки. Можна згадати і про перевірене на собі поштове диво — виписуєш газету українською мовою, а тобі вперто приносять російськомовний варіант («День», «Голос України»). Але, повторюємо, все це неважливо для російствующих еквілібристів — брехня настільки більше схожа на правду, наскільки вона перебільшена.

Організатори акції поборюють Українську державу в межах її принципів: «Хочете демократії, ось вам!». Російськомовні, мовляв, борються за свої порушені мовні права. Головне ж інше — унеможливити дійсно потрібні заходи (причому не такі безглузді та бульварні як їхні), спрямовані на розвіювання малоросійського дурману, що обплутує місцевих українців. В. Кауров та інші розраховують, що налякані активністю російствующих, українці не будуть підіймати закономірні питання: чи може голова Одеської обласної ради не знати українську мову (ігноруючи не тільки законодавство, але і права українців з україномовних районів Одещини), чи можуть віщати відверто українофобські канали, чи може в університетах міста на 90% ігноруватися українська мова як мова викладання, чи може бути так, щоб україномовне населення (хай його і мало) не мало можливості переглядати україномовні фільми у міських кінотеатрах та ще безліч «чому».

Але такі питання підіймати треба, незважаючи на виття «чистокровних» та «рафінованих» одеситів, адже без цього не буде України і українців. Не можна будувати Україну без українців, не можна до нескінченності лицемірити, говорячи про толерантну Одесу. Це звання треба заслуговувати кожен день, а не експлуатувати міфотворчість початку ХХ ст. Того, хто бореться за російську мову, треба завжди запитувати: «А чи, знаєш ти українську? І якщо не знаєш — чому?». Для того ж, хто не знає і не хоче знати українську і — більш того — не сприймає самого поняття Україна, завжди відкриті повітряні та суходільні шляхи на Північ. Йдеться про зручні засоби пересування, а не вагони для тварин, якими борці за дружбу народів тисячами відправляли українців та інші неросійські народи на далеку Північ у ХХ ст.

Дуже важливе й інше. Для того, щоб протестувати проти подібних акцій, не треба великих грошей, сподіватися на чиюсь підтримку тощо. Потрібне лише одне — розмовляти українською. Як можуть допомогти україномовним одеситам україномовні кияни, львів’яни та інші? Знову ж не треба кричати «схід і захід — разом!» і рвати на собі сорочку. Просто приїжджайте до Одеси як в одне з українських міст, залишайтеся собою, не переходьте запопадливо на російську мову, наче ви приїхали до Костроми чи Омська. Ті, хто зневажають українську мову, не оцінять ваших зусиль, але місцевих україномовних та україноцентричних ви розчаруєте. Для російськомовних, які декларують свою толерантність, ваша поведінка буде справжньою нагодою підтвердити наявність у собі цієї важливої людської якості і толерантний ореол Одеси.



ТРЕБУЮТСЯ СТУДЕНТЫ И ПЕНСИОНЕРЫ
ДЛЯ РАБОТЫ НА АКЦИЯХ
«Я ГОВОРЮ ПО-РУССКИ»
ГИБКИЙ ГРАФИК РАБОТЫ 15 ГРИВЕН В ЧАС + БОНУС
8(050)9052210
8(048)7147984 ВАЛЕРА




Такі оголошення було розклеєно по всій Одесі, в тому числі — напроти Облдержадміністрації

КОМЕНТАРІ:

Сергій КРИМСЬКИЙ, доктор філософських наук, професор:

— Такі недоречні, невігласні заяви щодо української мови я назвав би не інакше, ніж варварською реакцією. Йдеться про унікальну мову індоєвропейської сім’ї мов. Ця мова найбільш близька до санскриту. Вона вивчається на всіх кафедрах індоєвропеїстики як найбільш цікава в культурному відношенні мова.Це з одного боку. З іншого ж — у XVI, XVII, XVIII століттях, коли в Україні була поширена латина, навіть в сільських школах вивчали українську. Українська мова засвоїла найкращі фігури античного красномовства. Вона була прилучена до виникнення російської мови. Була, так звана, руська мова, на якій писав Сковорода. Тому протиставляти українську і російську мову не можна. Це ще й мова великої європейської культури. Йдеться не лише про українську класику, йдеться взагалі про той досвід освіти, який набув дуже великого поширення в Україні. І подібні заяви — це просто варварство. До речі, Україна єдина країна, де місцем формування культури було не село, а було місто. Навіть частина українського фольклору мають міське, козацьке походження. Наприклад, українські думи. Це далеко не сільський фольклор. Тому те, що українська мова фольклорна, просто не збігається з історичною основою.



Андрій КУРКОВ, письменник:

— Реагувати на це серйозно, гадаю, просто немає сенсу. Тому що продовжує розігруватися ця всім набридла мовна карта. Якби були розумніші люди при владі, то вирішили б це питання просто, давши формальний статус російській мові як регіональній. Раніше можна було б і без цього обійтися. На сьогодні вже є сутичка між Сходом і Заходом. Тобто йде формування протилежних радикальних кіл чи груп. Ця суперечка буде продовжуватися поки люди більш розумні не виб’ють саме коріння питання.



Мирослав ПОПОВИЧ, філософ, член-кореспондент НАНУ:

— Я думаю, що подібні речі — це провокаційні вилазки, які мають епатажний характер і розраховані на те, що у відповідь будуть якісь дурниці типу розгону, мітингів і тому подібне. Я б на такі крайні дії не зважав. Загалом я закликаю всіх мати на увазі, що такі речі — це крайність виняткового характеру. Такі групи, як «Союз», не мають великого впливу на політичні події. Але варто відзначити, за всіма даними соціологів, близько 30 відсотків по Україні, а на сході — 50 на 50 — сьогодні голосували б проти незалежності України. Це є факт, з яким треба рахуватися. Якщо хтось десь щось крикне, то воно забудеться, але як працювати з тим населенням, яке всі біди і нещастя списує на незалежність? Про це треба думати. Якщо мова йде про антиконституційні вислови, то за ними повинна бути відразу відкрита кримінальна справа. Це є порушенням Конституції України. До речі, що стосується статусу російської мови як регіональної, ми зобов’язалися це зробити, підписавши Європейську хартію мов. Там є визначення регіональних мов. Якщо чесно, складається враження, що наші депутати не знали, за що вони голосували. Там написано чорним по білому що таке міноритарна мова. І безумовно, під це визначення підходить російська мова. А практично вона і є загальновживаною і в діловодстві, і в державному плані, і на Луганщині, і на Донеччині, і скрізь по півдню України, я вже не кажу про Крим. То треба було б думати і про те, щоб українській мові, як міноритарній, на цих територіях надавати підтримку, передбачену Європейською хартією мов. І те, що там написано, слід обернути на захист україномовної меншини в тих регіонах.



Олексій ВОЛОВИЧ, українець з Одеси:

— «Проблема» російської мови є не лише вигаданою, але й стовідсотково спекулятивною, провокаційною і нечесною. Акція «Я говорю по-русски», яку з 12 по 20 березня в Одесі та інших містах проводить промосковська організація «Единое Отечество», практично спрямована на повне витіснення української мови з вжитку на півдні України. Ця акція спрямована на розпалювання міжетнічної ворожнечі і створення міжконфесійного напруження з метою дестабілізації соціально-політичної ситуації в регіоні і створення передумов для проведення більш масштабної акції з проголошення півдня України автономним «Новоросійським краєм». Сьогодні на вулицях Одеси ви можете прочитати такі написи на будинках і парканах: «Я говорю по-русски! Хохлы вон из Одессы», або «Украинский язык — испорченный русский», «Всех, кто говорит и думает по-русски, приветствует Наталия Витренко»… Чи можна уявити собі подібну акцію в Росії або в будь-якій іншій, не такій «супертолерантній» державі, як Україна? Згадана акція мала б привернути увагу місцевих правоохоронних органів, але, схоже, що вони зайняті «більш важливими справами». Схоже, що наша держава настільки квола, що неспроможна захистити мову титульної нації. Постає питання: якщо держава цього не може, то що вона може взагалі?

Натомість, ми маємо ситуацію, коли українська мова на південних и східних теренах України досі балансує на межі виживання і тому потребує всебічної державної підтримки. Такої підтримки потребують також кримськотатарська, гагаузька, караїмська та інші мови національних меншин. В умовах, коли українська мова зазнавала постійних утисків протягом останніх 350 років і її забороняли 174 рази, а російська мова була і залишається панівною на українських теренах, стверджувати, що російській мові щось загрожує є абсолютним блюзнірством. В якому жалюгідному стані перебуває українська мова в порівнянні з російською переконатися можна наочно в тій же Одесі, якщо ви захочете купити українську газету або книгу. І це в ситуації, коли в Одесі згідно з останнім переписом проживає близько 70 відсотків етнічних українців! Така ж ситуація і в інших містах півдня і сходу України. Для того, щоб українська мова піднялась до рівня російської, на мій погляд, треба щонайменше 50 років її цілеспрямованого розвитку. Запровадити сьогодні російську мову як другу державну або навіть офіційну — це значить власними руками поховати українську мову, українську державність і український народ, тому що без мови немає національної держави, немає народу.

Незважаючи на безпідставні твердження про те, що населення України є поліетнічним, відповідно до світових стандартів ми є мононаціональною нацією (згідно з даними першого Всеукраїнського перепису, у 2001 р. в Україні переважали два етноси — 37,5 млн. (77,8%) українців і 8,3 млн. (17,3%) — росіян). Тому немає жодних правових підстав вимагати для російської мови статусу державної чи офіційної. Безпідставними є також твердження, що рідною російську мову вважає більшість населення України. Згідно зі згаданим переписом, українську мову у 2001 році рідною вважали 67,5% населення, а російську — 29,6%. Для 2,9% населення рідними є інші мови. Лише чотири з двадцяти семи реґіонів є переважно російськомовні. Це Севастополь, Крим, Донеччина та Луганщина (http://www.gmdh.net/pop/uarticle.htm).



Взагалі не повинно бути дилеми — лише українська або лише російська мова. Має бути дві мови. Реально так воно і є. Ми приречені на двомовність. І це прекрасно. Скільки мов ти знаєш — стільки разів ти людина. Кожна мова — то вікно у світ іншої культури. Наприклад, крім російської і української я володію також арабською і англійською і думаю, що це мене лише збагачує. У ХХI столітті людина, яка володітиме лише однією мовою, буде вважатися неграмотною або навіть недорозвиненою. Більшість сьогоднішньої освіченої молоді володіє не лише російською і українською, а, як правило, і англійською. В епоху глобалізації інакше не може бути. Той, хто нав’язує нам лише одну мову, той намагається повернути нас на 50 років назад в епоху залізної завіси. З іншого боку, чи може освічений і культурний українець сказати, що російська мова йому не потрібна і чужа? Ніколи. Але сьогодні ми маємо ситуацію, коли переважна більшість українців добре володіють російською мовою, в той час, як багато наших українських росіян вернуть носа від української мови. Ні, шановні добродії, так не вийде. Ми володіємо вашою мовою, будь ласка, не цурайтеся нашої, якщо ми живемо на одній землі. Ми маємо знати так добре обидві мови, щоб навіть не помічати, коли ми говоримо українською, а коли російською. Мене вражає те, що українські політики, як провладні, так і опозиційні, як тільки-но потрапляють в Одесу, відразу переходять на «общепонятный язык», намагаючись отримати прихильність потенційних виборців, при цьому забуваючи, що в Одесі більшість населення — етнічні українці. Взагалі, крім Криму, в усіх без винятку областях переважає українське населення. Хай не всі вони добре володіють своєю мовою, але я переконаний, що вони прагнуть цього і що в них просипається національна гідність і самоповага. Поступово, але неухильно вони позбавляються комплексу меншовартості.

"ДЕНЬ", № 47, вівторок, 20 березня 2007

http://www.day.kiev.ua/178907/

скачать файл



Смотрите также:
Мовний шабаш у «толерантній» Одесі Невірно витлумачена демократія починає працювати проти України, вдаряє по титульному народу українцям
110.77kb.
Демократія: реалії І утопія рекомендаційний список літератури (32 джерела інформації за 1990 по 2009 р.) Укладач: О. О. Лебедюк Демократія в перекладі з грецької – «влада народу»
44.97kb.
Державний комітет статистики україни головне управління статистики у черкаській області
303.44kb.
22 січня – День Соборності України Мета
106.42kb.
Вивчення історії це не лише вивчення фактів, а й активний процес, в якому учні мають працювати з цілою низкою джерел
662.2kb.
Система складських документів на зерно поступово починає застосовуватися в Україні. У сполучених Штатах Америки система складських документів на зерно діє понад 80 років
119.16kb.
Тема: В. Осєєва «Сини». В. Сухомлинський «Сьома дочка» Мета
35.09kb.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України 2012 рік оголошено «Роком спорту і здорового способу життя»
348.76kb.
Законів України: «Про освіту»
616.06kb.
Проект Директиви ЦК про військову єдність
15.09kb.
Організація і порядок голосування на виборах народних депутатів регламентується статтею 85 Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року
31.09kb.
Народна медицина народилася в серці народу, до народу вона й має бути повернута
47.24kb.