klevoz.ru страница 1
скачать файл
Тема уроку: «Моє село в сиву давнину»

Мета уроку:



  • познайомити учнів з далеким минулим села на основі речових пям’яток;

  • формувати вміння використовувати експонати музею під час підготовки до занять;

  • спирияти вихованню патріотичних почуттів, любові до минулого рідного краю, його традицій і надбань.

Тип уроку: Комбінований.

Обладнання уроку: Експонати музею (Фрагменти посуду, речі побуту, одяг, рушники, зображення мамонта).


ХІД УРОКУ

І. Оголошення теми, мети уроку.

ІІ. Вірш «На берегах прадавньої ріки»

На берегах прадавньої ріки

Зійшлись віки, ігомонять віки...

Чимало вод тут вдалечінь спливало,

Людей багато вік свій прожило.

Трубіж міліє... Вже не затрублять

Тут кораблі, пливучі до Дніпра...

Людській душі не знати б мілини...

Ростуть дерева, і ростуть сини.

І світить сонце. Пахнуть на весь ліс

Духмяні сльози сосен... Озирнись –

Це край твій, і коріння тут твоє,

В землі джерел цілющих дістає.

Куди б тебе дорога не вела –

Та не забудь стежини до села...

На берегах прадавньої ріки

Зійшлись віки,

І гомонять віки.

ІІІ. План уроку.


  1. Археологічні дослідження на території села. Речові пам’ятки.

  2. Заснування села. Заняття населення. Знаряддя праці. Побут.

IV. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів.

1) Що таке археологія? Кого ми називаємо археологами? (відповіді учнів)



Вчитель: На нашій прадавній землі життя вирувало дуже давно. Про це свідчать археологічні пам’ятки, які зберігаються в нашому історки-краєзнавчому музеї. Ще в 1982 році в нашій школі розпочалася робота над створенням музею. З учнів старших класів були створені експедиційні загони. Один з цих загонів очолював кандидат історичних наук Післярій Іван Опанасович. Розпочались археологічні розкопки на території села Коржі, біля р.Трубіж, та в навколішніхселах. Згодом це дало бажані результати. Внаслідок розкопок було знайдено багато речових пам’яток починаючи з кам’яного віку.

Кам’яний вік – це найдовший період в житті людства. Він тривав майже 2 млн. років. Вчені світу домовились поділити його на 4 етапи.


Запитання до учнів. Як називались ці етапи?(палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт).
Сьогодні Вам випала нагода не тільки побачити, а й потримати в своїх руках ці знахідки.

В нашому музеї є пам’ятки і палеоліту, і мезоліту, і неоліту, і енеоліту.

Пізній палеоліт представлений фрагментом бивня мамонта. Він датується XVI тис. до н.е.
Запитання до учнів. Що ви знаєте про цю тварину? (відповіді учнів, зображення мамонта)

Але головною твариною для полювання залишався олень. Місцем переправи північних оленів була річка Трубіж біля с.Коржі (урочище Рябці), де виявлена стоянка мисливців на північних оленів. За висновком учених, саме біля переправ тварин селилися давні мисливці.

Для виготовлення знарядь праці використовувався кремінь, з якого виготовляли наконечники стріл, різні різці і шкребки. Кремінь в урочище Рябці, ймовірно, доставлявся із Деснянських покладів. (Додаток 1)

Період мезоліту представлений знаряддями праці з кремню і кварциту, зокрема, вістря для стріл.

В добу неоліту люди вже вміли виготовляти глиняний посуд на гончарному крузі. Цей посуд був недосконалий, його використовували під час приготування їжі. Використовувався він в ІІІ тис. до н.е..

В нашому музеї представлені археологічні пам’ятки доби мідно-кам’яного віку, раннього бронзового віку. Це фрагмент глиняного посуду, кам’яна сокира, пряслице – грузок із випаленої глини, каменю або іншого матеріалу, що насаджувалось на веретено для прискорення обертання .

Є пам’ятки доби раннього заліза (кам’яний серп). Цим серпом зрізували колоски злакових культур.

В сиву давнину на території села жили скіфи-орачі, які також залишили свої пам’ятки. Це зокрема, фрагменти глиняного посуду, намисто з синього скла і уламок ручки від грецької амфори, що свідчило про обмін товарами між греками і скіфами. Ці пам’ятки датуються VII – III ст. до н.е..

Черняхівська культура V – VI ст. н.е. представлена уламками посуду, пряслиць. Порівнюючи пряслице мідно-кам’яного віку з пряслицем Черняхівської культури, ми бачимо відчутні зміни у їх виготовлені, форми.

В музеї є пам’ятки найдавніших словян, що проживали в IX столітті. Зокрема, фрагменти кераміки, виготовлені на гончарному крузі. Ці вироби відрізнялись від інших гончарних виробів гладенькою поверхнею, мали правильну форму, прикрашені ліпленням.



(Під час розповіді вчителя речові пам’ятки демонструються).
Минали століття, тисячоліття. Життя продовжувалось на цій прадавній землі. Наше село назване на честь козака Коржа, який оселився на цій землі у ХVII столітті, що підтверджується археологічними знахідками. Перша письмова згадка про село датована початком ХVIIІ століття. Саме розташування села було вигідним, бо неподалік протікала річка Трубіж, або Трубайло, як називали його в давнину.
Розповідь учня.

У «Описах Київського намісництва 70-80 р.р. 18 ст.» читаємо: «Плавно тече Трубайло межи пологих берегів болотами і луками, ширину має 1-3 км, а глибину лише 1,5-2,5 м. Стоїть на ньому багато гребель з водяними млинами, водяться щуки, соми, лини, язі, карасі, окуні, лящі, судаки, плітки, в’юни.

Нині річище має ширину до 15 метрів.

Трубили колись кораблі, пливучи повноводною річкою до широкого Дніпра-Славути, оповіщаючи що пливуть купці з медами, хутрами, сіллю, рибою.


Розповідь вчителя.

В козацькі часи село коржі входило до Баришівської сотні Переяславського полку (зачитати прізвища козаків Баришівської сотні). Серед прізвищ зустрічаються і такі, які і зараз є в селі.

Правда Коржі тоді називали не селом, а дєревнею, бо в цьому населеному пункті не було церкви, а жителі відвідували одну із церков , які знаходились у Баришівці.

Жителі займались в більшій мірі хліборобством, тваринництвом, різними ремеслами і промислами, найпоширеніші шевство, чоботарство, гончарство, пильщики, теслярі.

Для того, щоб отримати хліб потрібно було зорати поле, засіяти його. Засівали поля використовуючи солом’яні короби (демонструю). В кінці літа на початку осені збирали врожай. Якщо це було жито чи пшениця, то в’язали снопи. (демонстрація),а потім ці снопи обмолочували. Молотили ціпом.
Розповідь учня.

ЦІП – традиційне ручне знаряддя для молотьби. На території України широко застосовувався з часів Київської Русі. Складався з держака довжиною до 190 см і робочої частини - бича(бияка)- дубового кийка довжиною до 110 см. Обидві частини з’єднувалися сиром’ятним гужиком (ув’язкою) різноманітними способами, які давали змогу робочій частині вільно обертатись на держаку.


Розповідь вчителя.

Снопи розкладали на долівці у клуні (господарське приміщення) і молотили ціпком. Потім зерно мололи і із муки випікали хліб в печах. У піч хліб садовили за допомогою дерев’яної хлібної лопати (демонстрація). Вона була зроблена із широкої дошки, мала різної форми лопасть на довгому держаку.


Розповідь учня.

Там де були в господарствах корови було молоко, було і масло. Збивали масло у маслобійнях (демонстрація). Це вузькі високі діжечки, які зверху закривались вершняком з отвором посередині, куди вставлялась колотушка – палиця з насадженим на неї кружком з 5-6 дірками. А якими чудовими були наші гончарі, які виготовляли глиняний посуд. Він був різноманітним (демонстрація).

Для того, щоб виготовити посуд, спочатку заготовляли глину. Копали її в глинищах. Привезену глину гончарі засипали на подвір’ї у спеціально відгороджене місце, або у кутку хати і залишали на певний час «дозрівати», перемішували лопатою і поливали водою.

Потім глину збивали спеціальним молотком, стругали стругом або дротом, щоб зробити її мілкою й вилучити домішки. А потім місили глину руками або ногами і формували спеціальні балабухи, кожен з яких був розрахований на виготовлення окремої посудини. Посуд виробляли на гончарному крузі, який відомий з 4 тисячоліття до н.е.

Після цього вироби ставили на спеціальні дошки для підсихання, розмальовували і наносили емаль – поливу. Для міцності обпалювали у горні – споруда для обпалювання посуду. Самі майстри і продавали посуд. На возах возили по селах і вигукували «Горшки!», «По горшки!»
Розповідь вчителя.

Мабуть не було жодного села, жодної хати де жінки не пряли, не ткали, не шили, не вишивали. Для того, щоб виготовити одяг, а він був домотканним, спочатку треба було напрясти ниток із лляного чи конопляного волокна. На допомогу приходила механічна прядка, яка приводилась в рух ногою.

Готове для прядіння повісмо волокна накладали на гребінь. Існував такий промисел як гребінництво – виготовлення гребінок і гребенів з твердих порід дерева: груші, клена. Гребені та гребінки мали ручки – стебло.

Потім з нииток жінки ткали полотно на спеціальних ткацьких верстатах. Полотна за зиму треба було наткати багато, щоб обшити сім’ю. Шили жіночі, чоловічі сорочки, дитячий одяг.(демонстрація)

Шили вручну, а потім вишивали, як правило червоними і чорними нитками.

Полотно використовувалось для виготовлення рушників. Рушники вишивали і ткали.

Наші предки були великими майстринями і майстрами, всі речі домашнього вжитку виготовляли верстатом до півночі.

Треба врахувати, що не було тоді електричного світла, а світили каганцями і слыпцями.

Створювали дивовижні речі, якими ми зараз любуємось.

Наші предки любили порядок в хаті, на своєму подвір’ї. Були акуратні, чепурні. Білизну прали вручну, використовуючи праник або прач (дерев’янна коротка прямокутна чи заокруглена дощечка з держаком).

Після просушування – прасували.
Розповідь учня.

Брали качалку, завивали на качалку речі, прокачували по ній рублем (плоский дерев’яний брус з коротким держаком на кінці і трохи вигнутою ребристою робочею поверхнею) (демонстрація).

Традиційним взуттям були личаки і чоботи.

ЛИЧАКИ – взуття, плетене з кори дерева. Із двох способів плетіння цього типу взуття – скісного і прямого – на території України був поширений прямий. На виготовлення личаків ішло лико лози, липи, в’яза. Це взуття складалося з прямоплетеної підошви та петель обабіч ступні. На нозі личаки трималися за допомогою мотузка з лика або конопель, який протягувався крізь петлі. Личаки були недовговічними, і тому в селян завжди був запас матеріалу для їх виготовлення, а плести личаки міг кожен.

ЧОБОТИ – зшите шкіряне взуття, яке було відоме на території України ще за давньокиївської доби. Проте у селянський побут вони ввійшли набагато пізніше – лише наприкінці XVIII ст., та й то здебільшого серед заможнього населення.
Запитання до учнів:


  • Чи потрібно нам у вік комп’ютера знати про це?

  • Які почуття виникли у вас, коли тримали всі ці речі в своїх руках?

Використовується метод «Мікрофона»
ПІДСУМКИ УРОКУ

Вчитель.

Тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та історії, можна чіткіше уявити майбутнє. «Той хто не знає свого минулого, - любив повторювати Максим Рильський, - не вартий майбутнього».



Вірш «Моє село, моє ти найрідніше»

Моє село, моє ти найрідніше,

Моя домівка і мої батьки.

Туман уранці білий все вкриває,

Проміння сонця стука у шибки.

Уперше я ступила тут на землю,

Зробила свій щасливий крок.

Мене тримали руки мами теплі.

Тут перший мій минув шкільний урок.

Тут сосни кронами сягають неба,

Блакитний став, мов дзеркало. Блищить.

Мені країв ніяких більш не треба,



Бо тільки тут мені так добре жить.
Любіть своє село, свою вулицю, свій двір, батьків. Любіть Україну з її прекрасною і водночас трагічною історією. Впевнена, що після цього уроку ви зовсім по-іншому будете думати, мислити, іншим поглядом дивитись на своє село.
скачать файл



Смотрите также:
«Моє село в сиву давнину»
80.44kb.
Конкурсу дитячих робіт «Моє Придніпров’я»
57.55kb.
Реферат «есть такое село русское устье»
75kb.
Село батеево в документах, книгах
11.44kb.
Как называлось село, где возник город
14.2kb.
О социально-экономической ситуации на территории сельского поселения
57.87kb.
Первоисточники
407.82kb.
До книжок "Диво калинове" і "Чари барвінкові" я йшов усе життя. Село, де народився, зветься Курмани. На Сулі. На межі Полтавщини і Слобожанщини, тепер це Сумщина
45.08kb.
На схід від Клевань в околиці Сморжівських хуторів в 1950 році стало розвиватись село Зоря нині одне з великих аграрно-промислових осередків району, області
8.83kb.
Сверчков николай Егорович (1817, Петербург 1898, Царское Село, близ Петербурга) Отец Н. Е. Сверчкова был выходцем из крестьян и служил старшим конюхом и кучером в придворных конюшнях
24.55kb.
К одному из старинных сел Астраханской области относится и село Чулпан
20.36kb.
Начало творчества, первый поэтический сборник. Гумилёв, акмеизм
65.82kb.