klevoz.ru страница 1
скачать файл


Відділ освіти Бучанської міської ради

Міський методичний кабінет

І. М. Леськів

Дитячий театр у школі
Навчально-методичний посібник




Буча – 2011

Дитячий театр у школі: Сценарії вистав для шкільного дитячого театру.

Автор: І. М. Леськів – Буча, 2011. – 68 с.



Рекомендовано до друку методичною радою

Бучанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3


Рецензенти:
Л. О. Морозенко – директор Бучанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3.

Н. М. Богатирчук – керівник МК естетичного циклу Бучанської ЗОШ № 3.

До збірника увійшли сценарії вистав для дитячого шкільного театру.

Для заступників директорів шкіл з виховної роботи, педагогів-організаторів, класних керівників, вихователів, керівників театральних гуртків, студентів вищих навчальних закладів педагогічного профілю.

У збірнику використано ілюстрації до казок, взяті з Інтернет-ресурсів.

Про автора
Леськів Ірина Миколаївна працює в ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 м. Буча з 2003 року. Це творча людина, прекрасний учитель та колега, любляча мама. Ірина Миколаївна закінчила Луцьке державне музичне училище та Рівненський державний інститут культури. Має високий рівень науково-теоретичної підготовки. Досконало володіє методикою проведення уроків музики.

Робота вчителя не завершується рамками шкільного уроку. Ірина Миколаївна є керівником шкільного вокального ансамблю школярів. Поряд з цим вона бере активну участь у підготовці різних шкільних свят. Підтвердженням цьому є ціла добірка власноруч написаних сценаріїв.

У репертуарі шкільних самодіяльних колективів багато пісень, написаних вчителем. Діти із задоволенням виконують ці твори. Також у всіх сценаріях використовуються власні вірші вчителя. Вона багато перекладає для дітей з російської мови, як текстів дитячих пісень, так і дитячих віршів.

У даному посібнику автор пропонує сценарії вистав шкільного театру, які стануть справжньою знахідкою для студентів педагогічних вузів, керівників гуртків, викладачів, педагогів-організаторів та взагалі людей, які вміють мріяти і творити, які люблять працювати з дітьми.



ЗМІСТ



  1. В деякому царстві, в деякому володарстві

(сценарій КВК для учнів 10-11 класів)……………… 5


  1. Ріпка

(казка на новий лад для учнів 9-11 класів)…….……. 16


  1. Казка про Попа та його робітника Балду

(за мотивами однойменного твору О. С. Пушкіна). 31


  1. Казка про мертву царівну та сімох богатирів

(за мотивами однойменного твору О. С. Пушкіна). 43


В якомусь царстві, в якомусь володарстві...

(Сценарій КВК – для учнів 10-11 класів)

Дійові особи: ведучий, Коша Кощієвич, Дівиця, Ягуся, чотири одиниці нечистої сили, команда КВК.

Реквізит: декорації, пічка, триколісний велосипед, камінь, миска, мочалка, костюми і маски, намальовані долари, музична апаратура, фонограми.
Внизу під сценою стоїть пічка. На сцені казкові декорації. Звучить музика – починається казка.
Ведучий: В якомусь царстві, в якомусь володарстві жив-був Коша Кощієвич. Жив він собі поживав, капості всілякі потрохи робив. Здавалося б, все у нього було: і замок у лісі непрохідному, і велик „шестисотий” трьохколісний з автопілотом, і аудіо, відео техніки – що лиш душа забажає, та от сумно йому було, і край... Ось одного разу надивився він по телеку фільмів усіляких та й вирішив йти по світу щастя свого шукати, а то тут у лісі темному ще триста років сидітимеш і що, скажіть, висидиш? Ну, бояться всі! Ну, поважають! (Чи може ні?) Ну на різні там гульки зовуть. Так це ж поки. А там дивись і забути можуть. І що тоді робити? Ні друзів, ні дружини, ні маленьких капосних кощієняток – зовсім нічого. Сам-один, як перст!

От подумав він, подумав, та й вирушив у дорогу дальню та небезпечну...

День йшов Коша чи два, а чи місяць, та тільки стомився. І тільки хотів перепочити, аж глядь, стоїть він на роздоріжжі.

Розбігаються дороги, як три величезні гадюки, в різні боки, і хто його знає, по якій йти далі?



Посеред дороги лежить камінь. На ньому написано: „Направо підеш – розлуку знайдеш, прямо підеш – любов свою знайдеш, наліво підеш – на КВК попадеш!”
Ведучий: Довго думав Коша, куди б йому податись, і вирішив піти таки направо...
Дія 1.

Ведучий: За горами, за лісами,

За широкими морями,

Проти неба на землі

(Чи у місті, чи в селі,

Чи в темниці, чи в світлиці),

А була собі дівиця…

А була вона ж яка –

Не красива, а гидка.

Косоока і кирпата,

Кривонога і горбата...

Як прийдеться подивиться, –

В сні страшному не присниться!

Цю дівицю з сну страшного,

Летаргічного якогось,

Це створіння із мощей,

Розбудити мав Кощей,

На „красу” цю подивиться,

Закохатись й ожениться...

Чи такого не буває?

Казка все на світі знає!



На сцені темно. Декорації, як у печері. Тільки далеко в глибині трохи освітлюється свічками. Там стоїть ліжко. На ньому спить якась дівиця. Звучить повільна сумна музика. Коша роздивляється навкруги. Не може зрозуміти, куди він потрапив.
Коша: Тю, куди це я попав?

І, напевно, я пропав!

Що це там, за страшні лиця?

Це для мене не годиться!

Де я ? Скаже хтось мені?

Ліз по скелі я три дні,

Потім брів я по пустелі,

(Ох, деньочки невеселі),

А тепер куди подіться?

Ну і де вже та дівиця?...


Ведучий: А на ліжку сном дитини

Спить така-сяка людина.

І хропе вона, й сопить,

І повискує, й свистить.

І здається, що крізь сон

Десь заводять грамофон...


Коша: Прокидайсь, любов моя,

Вже прийшов до тебе я.

Ну скажи ж ти хоч слівце,

Та відкрий своє лице

В цю хвилину дорогу...
Ведучий: (А дівиця ні гу-гу!)
Далі йде віночок пісень. Під час звучання на сцені виконується пантоміма.
Ведучий: Так ось просто, навіть Коша

Розбудить її не зможе.

Треба довго не гадати,

Взяти, і поцілувати.


Знову йде віночок пісень. Під час звучання на сцені виконується пантоміма.
Коша: Від напруги – гаряче,

Навіть лисину пече.

Що ж мені тепер робити?

Чи тікати, чи любити?


Не сиділось в ріднім домі,

Видно гріш мені ціна!

Аж пітнію, як згадаю,

Що вона – моя жона...


Задкує, показуючи на дівицю.
Дівиця: Вмію все я і без няньки,

Вік у мене – хоч куди!

Або будеш цілувати,

Або так у ЗАГС веди!


Коша: Де взялась оця зараза?

Дайте швидко протигаза!

Відійди, а то – вкушу! (Вбік до глядачів.)

Зараз я на її вуха

Буду вішати лапшу...
Дівиця: Може ти у себе – влада,

Я ж отут і дурню рада!


Коша: Ти собі отут мовчи,

Їж печені калачі!

Йди до себе у світлицю...
Ведучий: Коша так навчав дівицю!
Коша: Поки будеш ти чекати,

Піду дозволу спитати,

Щоб з тобою ожениться...

Ведучий: Та й утік він від дівиці...

Повернувсь мерщій на шлях,

І від радості закляк.
Коша: Ледь не влип. Бо та дівиця

Хтіла вже зі мной жениться...

Помолюсь я зараз Богу

Й іншу виберу дорогу...


Дія 2.

Коша прочитав надпис на камені, що стояв на роздоріжжі і вирішив йти прямо. Бо „Прямо підеш – любов свою знайдеш...”
Ведучий: В небі зіроньки сіяють,

Місяць на хмарках гойдають...

Вітер у дуду гуде,

Коша ж наш по лісі йде.


Забруднився, обірвався,

Біг, що навіть не спинявся

За примарою отою,

Що усі зовуть любов‘ю.

Він ішов все прямо й прямо,

Й вийшов просто на галяву.

Не палац побачив він,

А будиночок чудний.

Ну такий, що скажем, так, -

Ще й на курячих ногах.


І жила в нім не бабуся,

А Яганія, Ягуся.

І така вона хороша,

І така ж вона пригожа,

Білолиця і рум‘яна,

Ніби сонце ясне, гарна.



Не ловив наш Коша „гав”,

Гордо голову підняв,

І на велику своєму

До Ягусі під’їжджав...


Коша: Як життя-буття, сестричко?

Дай напитися водички!

Що новенького, скажи,

Де спинитись, підкажи!?


Ведучий: А Ягуся зашарілась,

Враз хустинкою накрилась.

(Коша хоч і не мільйонер –

Перспективний кавалер!)

В дім швидесенько зайшла,

І водички принесла,

Засвітила в домі свічку,

Розпалила хутко пічку.

Гостя в хату запросила,

І до столу припросила:

До узвару і млинців,

До гарячих пирогів.


Ягуся: Ти хоч, Коша, зостанься зі мною,

Ти зостанься зі мною, Ягою!

Будем вкупочці ми поживати,

І у лісі грибочки збирати.

Буде весело нам і не пусто,

Бо кругом тута нечисті густо.

Говорю це тобі я зарані...

Буде добре тобі у Яганії!


Ведучий: Коша добре роздивився,

До Ягусі придивився.

Серце тьохнуло, мов птах,

Коша лиш промовив: „Ах!...”

Далі як було і де,

Діло, скажем, молоде...

Тільки Коша, рано-вранці

Знов кудись в дорогу йде...

Не хвилюйтесь, він родину

Йде просити на гостину,

Щоб весілля тут справляти,

Веселитись і співати...



Дія 3.

По дорозі додому, Коша вирішує повернути ще на одну дорогу, може там знайде музик на весілля, а не знайде, то швиденько піде далі. Він опиняється на сцені. Де виступає команда КВК. Коша спочатку спостерігає за ними збоку, а згодом підходить ближче.
Ведучий: Сміху й жартів тут доволі.

Що ж це тут святкують в школі?

То сміються, то читають,

То танцюють, то співають,

То кричать гуртом: „Ура!”

Що ж це в них така за гра?


Коша так метикував.

Що робити, - він не знав.

Любо на усіх дивиться,

Тут такі щасливі лиця!

Тільки він не знав (пока),

Що попав на КВК.


Далі на сцені команда КВК. Проходять рекламні ролики, комедійна сценка. Потім команда разом із Кошею співає фінальну пісню.

Пісня на мотив „Віва, Вікторія” з репертуару Філіпа Киркорова.
Ми прийшли, прийшли усі сюди,

Щоб разом із вами поруч йти,

Дарувати всім свою любов,

І до вас приходить знов і знов.

І мріє зараз кожна дитина,

Щоб розквітала наша країна,

Щоб розквітала рідна земля!
Приспів: Хай вам щоранку,

В будень, чи свято –

Сонечко світить!

Хай вам завжди,

Лагідно й щиро

Всміхаються діти!

Хай вам в житті

Людського тепла

Буде багато!

Хай, навіть, будень

У вашім житті

Буде схожим на свято!




Ріпка

(казка на новий лад - для учнів 9-11 класів)

Дійові особи: ведучий, дід Панас, баба, онука Ганнуся, собака Сірко, кіт, миша.

Реквізит: Декорації. Маски та костюми для акторів. Музична апаратура, диски із записами фонограм. Стіл, стільці, кухонне начиння, вишиті рушники, лопата.
Дія 1.

На сцені декорації: хата біля річки, а на березі сидить дівча. В кутку сцени - пічка. Трохи збоку - імпровізований город, де і росте Ріпка. Звучить музика виходить ведучий.
Ведучий: В українському селі,

Як годиться діло,

На городі в дідуся

Все завжди родило:

Кріп, петрушка, пастернак,

І капуста кріпка.

Цього ж року, як на диво,

Уродила Ріпка.

І бокаста, і кругляста,

Із якого боку

На ту Ріпку не поглянеш –

Все вона нівроку.

Дід ту Ріпку доглядав,

Мов малу дитину.

Цілу весну, й літо ціле

Гнув наш дідо спину.

І діждався… Коли стало

Листом засипати

Стежку вузьку до городу,

Пішов дід копати…



А іще, щоб не забути,

Скажемо до того:

Збудував для Ріпки дід

Хлівчика кривого.

Щоб узимку тепло було,

Там поставив пічку, –

Буде в затишку глядіти

Ріпку-молодичку.

Тільки пічка – розвалюха.

Подме сильний вітер,

Подмухає лише в комин,

Може все згоріти:

І хлівець, і дід, і Ріпка,

І дідова хата…

Ось, що може наробити

Ця любов триклята.


Але поки-що до того,

Зробіть, люди, ласку,

Та послухайте, будь-ласка,

Нашу гарну казку!



Дія 2.

Дід порається на городі і співає пісню на мотив української народної пісні “Ґандзя“:
На городі біля хати

Буду Ріпку поливати,

І полоти, й доглядати –

Буде швидше підростати.
Приспів: Ріпко моя, Ріпко мила,

Ти росла і все кругліла.

Полюбив тебе за вроду.

Ти – краса всього городу.
Цілу весну, ціле літо,

Мав до тебе я ходити,

А тепер, ну що ж казати –

Час прийшов з городу взяти.
Приспів: Ріпко моя, Ріпко мила,

Ти росла і все кругліла.

Полюбив тебе за вроду.

Ти – краса всього городу.

Ріпка підспівує дідові, киває головою і усміхається до глядачів.

Дід: Наробився. Ох-ох-ох!

Не дійду до хати…

Треба Ріпку вже з городу

Нині забирати.

Одягну я вишиванку,

Та підкручу вуса,

Хай подивиться на мене,

Бравого дідуся.


Ведучий: Підійшов. Потупцяв трохи

Біля неї збоку…

Уродила Ріпка гарна,

Так собі нівроку.


Дід крутився кругом неї,

Пнувся, нахилявся,

То за боки її мацав,

То за гичку брався.

Утомився. З нього враз

Вилилось три поти.

Доки сонце не піднялось,

Тупцявся він доти.

Зажурився, помарнів,

Але це ж все – казка!




Дід: Піду кликати Бабусю,

Коли її ласка.


Ведучий: Баба поралась у хаті,

Пироги місила.

Чує, стогне щось в городі,

Якась вража сила.

Рогача вона вхопила.

(Крута в баби вдача).

Зараз вхопить в неї добре

Та нечисть ледача.

Прислухалась. Тю, то ж дід

Стогне на порозі:



Дід: Поможи, Бабуню рідна! –
Ведучий: І бух бабі в нозі…
Дід: Ой, стара, рятуй скоріш,

Втомився я кріпко.

Поможи мені з городу

Та витягти Ріпку.


Баба: Що, згадав, нарешті Бабу?

Не дістанеш гички?

Де тобі з твоїм здоров’ям

Братись молодички?!


Баба витерла руки, поставила в куток рогача і помаленьку почвалала за дідом на город.
Ведучий: Взялись старі на городі

Ріпку витягати,

Та де там вже, не під силу

Їм її забрати.


Баба: Ох, дідуню, виростив

Таку кріпку штучку!

Піду, мабуть, я до хати

Та й покличу Внучку.


Баба йойкаючи швиденько тупцяє до хати, підходить до вікна та кличе внучку.
Баба: Онученько, дитинонько,

Хватить, серце, спати.

Поможи дідуню й бабці

Ріпку витягати.


Знаю, що прийшла ти, доню,

Додому під ранок,

Та вставай же, моя люба,

На столі сніданок.



Виходить з хати внучка, співаючи пісню на мотив укр . нар. пісні “Ой під вишнею“.
Ой під хатою,

Та й під грушкою

Росла Ріпка, підростала,

Та й великою вже стала.
І чи раз, чи то два,

Болить в діда голова –

Що робити, що діяти?

Як ту Ріпку витягати?
Дивиться на Діда та на Бабу і не може второпати, що вони від неї хочуть.
Внучка: І чого так голосити?

Зараз, потягнуся…

Зараз піде на город

Із вами Ганнуся.


Дід, Баба та Ганнуся поспішили на город, на грядку, де росла Ріпка.
Ведучий: Взявся міцно дід за гичку,

А баба – за діда,

Внучка – бабу за спідницю

Тягла, що аж зблідла.

І пнулися, і стогнали,

Що ж тут поробляти?

Та вирішив раптом дід

Собаку позвати!


Пішов хутко він до будки

(Шукать ту скотину).

А той вухом не веде,

Лише видно спину.


Дід: Уставай скоріш, собако,

Хватить тута спати!

По закону, тобі треба

Хату вартувати.

Ти ж хропеш,

Мов хлоп на лаві,

Ряденцем накрився…

Може знову десь всю ніч

Селом волочився?...

Піднімайсь, і на город.

Будеш помагати

Нам сьогодні із городу

Ріпку витягати!...


Ведучий: Коли винесло спросоння,

Із будки собаку,

Почав пісню він співати

З того переляку:


Виходить Сірко. Одягнений він у латані джинси, на голові навушники, до ременя причіплений плеєр. Співає на мотив укр. нар. пісні “І шумить, і гуде..“
І шумить, і гуде,

На город пес іде.

А хто ж мене тута кличе?

Хто до грядки проведе?
Я лиш тільки-що встав,

Ще не встиг сказати: “Гав! “

А дід так розверещався,

Що я з ліжка ледь не впав.
Дід, Баба, Ганнуся та пес Сірко поспішили на город, на грядку, де росла Ріпка.
Ведучий: Знов тягли вони гуртом

Ріпку ту за гичку,

А вона їм – ані-руш,

Ріпка-невеличка.

Так тягли, що у Сірка

Потерпли всі ніжки.

Та й рішили: попросити

Помочі у Кішки.

Пішла внучка до комори,

Що робити стало?


Внучка: Іди сюди, люба кицю,

Сили у нас мало.

Поможи скоріш, небого,

Бо влипли ми кріпко:

Ніяк всі оце гуртом

Не витягнем Ріпку


Виходить Кішка. Вся така по модному одягнена, сором‘язлива. Співає на мотив укр. нар. пісні “Місяць на небі“.
Сонечко світить, променем грається,

Хмарки по небу вітер жене.

Де ж ви дідуню, де ж ви бабуню,

Чого так рано звете мене?
Я цілу нічку спать не лягала,

Все стерегла комору і сир.

А яка ж добра була сметана:

Глечик я вилизала ледь не до дир…
Ведучий: Кішка блиснула очима,

Хвостик розпушила,

І гостренькі свої кігті

В собаку встромила.

Той лиш гавкнув.

Не міг він її за бік ухопити.

Тягне Ріпку він, бідака,

Що стало робити?

Крекче дід, і крекче баба,

І внучка, й собака,

Вже і кішка ледве дише,

Вже вона – ніяка.

Ну а Ріпка сидить в землі

Клято й непорушно,

Так, що витягнуть не можуть

Усі її дружно.


Кішка: Десь була в господі Миша…
Ведучий: Мовить тихо Кішка.
Кішка: Хай прийде нам і поможе

Тая клята мишка…



На сцену виходить заспана Миша. Вона протирає очі і ніяк не може зрозуміти, що ж від неї хочуть. Співає пісню на мотив укр. нар. пісні “Ой там на току, на базарі“.

Ой там в діда на городі

Стала миша у нагоді.

Що то було, що то стало,

Чи народу було мало?

Мене зовуть. Тут же я, тут.
Я хоч сіра, та шустренька.

Голова моя – не дурненька.

Буду всім вам помагати,

Коли візьмете до хати

Мене на піч, взимку на піч!...
Миша: Хоч я – невелика сила,

Та нема без мене діла.

Тільки стану я до вас,

Ріпку витягнемо враз!


Дід: Ти ж бо, Мишко, не хвалися,

До роботи вже берися.

Станем разом: “Раз… Два… Три…“

Лиш повітря набери,

І міцніше став ти ніжки.

Попрацюєш з нами трішки.


Дія 3.

Ведучий: А що далі тут було,

Ніхто не вгадає,

Навіть той, хто до кінця

Казку прочитає.

Потрудились всі на славу,

Що тут і казати.

Поселили тую Ріпку

В хлівці, біля хати.

Там живе вона, така

Гарна, невеличка,



І тугенька, і солодка –

Ріпка-молодичка.

І було б все дуже добре

В розвалюсі-хатці,

Якби Ріпка не рішила

Просушити капці.

Розпалила піч хутенько,

Дровець намостила,

Ну потім – задрімала,

І не догляділа…


Дід разом із бабою співають пісню на мотив “Шики-дим“.
Ой, бабо, що за дим, що за дим?

Ой, бабо, що за дим, що за дим?

Ой, бабо, що за дим, що за дим?

Скільки маю тут стояти?

Вилізай мерщій із хати!
Що ти дивишся із вікна?

Чи не бачиш мене ти на городі?

Ніби сонна вона…

Вилізай, як не в двері, то з вікна…
Ой, бабо, що за дим, що за дим?

Ой, бабо, що за дим, що за дим?

Ой, бабо, що за дим, що за дим?

Скільки маю тут стояти?

Вилізай мерщій із хати!
Ведучий: Зайнялась спочатку дрова,

А потім – солома,

Що лежала біля печі,

Суха, мов полова.

Далі вже горіли гарно

Ті капці прокляті,

Ну а далі – вже кричали

Люди “Ґвалт!“ у хаті.

Зібралися всі, хто може,

Той хлівець гасити:

І дорослі, і старі,

Навіть малі діти.

І вода залила зразу

Полум’я гаряче…

Тільки Ріпки щось ніхто

Більше не побачив.

Залишилась лише з неї

У горщику каша.

Їла баба, і їв дід –

Вся сімейка наша.

І село усе тоді

Взялись пригощати.

Їли добру кашу з ріпки

Тепер в кожній хаті.

І щороку у селі,

В кожному городі,

Ростуть ріпки, мов гриби,

У кожній господі.

Люблять їх, і їх шанують,

Навіть хатні киці,

Люблять ріпку дітлахи,

Гарні молодиці.

І в селі тепер із хлопців

Люди так кепкують:

“Доки ріпки не з’їдять,

То не парубкують…—



Всі артисти разом із Ріпкою виходять на сцену і співають пісню на мотив укр. нар. пісні “Зелене жито, зелене“.

Хочемо вам правду сказати –

Гарно росла Ріпка біля хати.

Але, скільки тут вже не крути,

Нам пора зі сцени вже іти.
І хоч ми всією сім’єю

Гарно милувалися нею,

То тепер ми, щоб там не було,

В гості все запрошуєм село.
Золотава Ріпка у хаті –

Будьте всі щасливі і багаті.

Кланяємось низько ми усім –

Їжте, веселіться від душі!
Казка про Попа та його робітника Балду

(за мотивами однойменного твору О. С. Пушкіна)

Дійові особи: автор, Балда, Піп, попадя, попівна, попенятко, Біс, нечисть у кількості шести осіб, чортеня.

Реквізит: Декорації. Маски та костюми для акторів. Музична апаратура, диски із записами фонограм. Стіл, стільці, кухонне начиння, мішок, шнурок, іграшковий зайчик, лопата.
Дія 1.

Ранок. Базарна площа. Всюди снують продавці з товаром та покупці. Гамірно.
Автор: Жив собі на світі Піп,

Вже не мало мав він літ.

Якось на базарі він

На товар дивився,

Прицінявся. Бачить Піп –

Ген, Балда поплівся.

А Балда – не промах наш,

Довго він не м’явся, а питає у Попа:
Балда: Чом рано піднявся?

Чом не спиться, не лежиться

На м’яких подушках?
Автор: Тоді Піп йому тихенько

Шепоче на вушко:
Піп: Працювати я не звик,

Тож потрібен робітник:

Щоб умів усе робити…

Щоб не дорого платити…
Автор: А Балда йому в отвіт:
Балда: Ви мене тоді беріть,

Буду служити славно,

Гарно й дуже вправно.

Їстиму я кашу,

Гарбузову вашу.

За три щиглі вам по лобі

Все робитиму в господі!
Автор: Піп подумав, покрутився,

Враз зітхнув, - й на те згодився.

Щиглик щиглика не знає,

Грошенят не розганяє.

Каже тоді він Балді:
Піп: Добре.

На роботу йди.

Будеш спати у коморі,

Їстимеш в моєму домі.
Автор: Так живе Балда у домі,

Спить в коморі на соломі,

Їсть Балда за чотирьох,

А працює – за сімох.

Все в руках його танцює:

То на конику гарцює

(Коли поле він оре),

То білизну він пере…
Все він купить, все зготує,

Всіх він смачно нагодує.
Попадя Балду вихваляє,

А попівна за ним лиш зітхає,

Попенятко зове його татком;

Зварить кашу, няньчиться з дитятком.

Тільки Піп один Балду не любить,

Він ніколи його не приголубить,

А про плату думає частенько;

Час іде, а строк уже близенько.

Піп не їсть, не п’є, вночі не спить:

Лоб в Попа від страху вже тріщить.

Він в біді попаді зізнається:

Що робити йому залишається?

Розум в попаді гостріший,

І вертлявіший, й хитріший.

Все вона на світі знає,

Й чоловіка вговоряє:
Попадя: Щоб себе не погубити,

Ось що будемо робити:

Щоб Балда не нудьгував,

На соломі не дрімав,

Дай йому оцей наказ,

Щоб він виконав якраз.

Так себе ти від горя утішиш,

І Балду без розплати залишиш.
Автор: Стало в серці Попа веселіше,

На Балду став дивитись сміліше.

Ось кричить:
Піп: Підійди-но сюда,

Вірний мій, любий Балда!

Піп: Поклялись чорти мені платити,

Поки буду я на світі жити;

Кращого прибутку не буває,

Та за років три – не вистачає.

Непорядок у них – недоплата,

У хвостатого того супостата.

Коли добре поїси ти своєї каші,

То піди в них, забери грошенята наші.
Дія 2.

Берег моря. Балда намагається море розворушити, щоб спокій у нечисті пропав, і забрати у них борг, про який розповідав Піп.

Автор: А Балда з Попом не сперечався,

Тільки мовчки до моря добрався.

Там мотузкою став він крутити,

І кінець її в морі мочити.

Раптом виліз з моря старий Біс:
Біс: Ну, чого ти до нас заліз?
Балда: Буду зараз море хвилювати,

Вас, нечистих, з нього виганяти.
Автор: Біс старий засумував:
Біс: Хто тебе до нас послав?
Балда: Маючи такі великі статки

Ви Попу не платите податки.

І просив він передати вам,

Щоб податки ці забрав я сам.
Біс: Зачекай ти хвилювати море,

Грошенята принесу я скоро.

Ну, а поки, – я пришлю онука.
Балда: (про себе) Цього обдурить мені не штука!
Автор: Вилізло із моря чортенятко,

І занявкало воно, мов кошенятко:
Чортеня: Будь здоровий, мій любий Балда;

І чому ти прийшов сюда?

Про податки не чув я ніколи,

Де взялось на чортів оце горе?

Але, слово тримати ми вміємо,

І тебе, мужичка, розуміємо.

Щоб не було нікому горя:

Той, хто швидше пробіжить навколо моря,

І отримає всі грошенята, –

Їх збирають в мішок, там, у тата.
Автор: Засміявся тоді Балда:
Балда: Це з тобою бігти, куда?

Чи тобі вже змагатись зі мною,

Зі мною, з самим Балдою?

От чорти послали супостата!

Зачекай тепер мого ти брата.

Автор: Пішов Балда в густий лісок,

Піймав двох зайченят в мішок.

І знову до моря підходить,

І там чортенятко знаходить,

І тримає за вушка зайчатко:
Балда: Ти тепер потанцюй, чортенятко:

Ти ж зовсім ще такий молоденький,

Ще зі мною змагатись, – слабенький;

Це було б тільки часу розтрата.

Обжени ти спочатку мого брата.

Раз, два, три! Ось, дивіться, початок.
Автор: Припустили і чортик й зайчатко.

Чортеня – по бережку морському,

А зайчатко – у лісок, додому.
Годинник почав лише лік,

Задихавшись, чортик прибіг,

Язик до землі теліпається,

Весь мокрий стоїть, утирається.

Стоїть він увесь у знемозі,

Та вірить своїй перемозі.

Та що ж йому зараз порадить:

Балда сидить – братика гладить,

І ніжно його обіймає,

І гарно отак примовляє:
Балда: Мій маленький, мій гарненький, утомився,

Відпочинь, рідненький, – натрудився!
Автор: Чортенятко оніміло,

У пісок з розмаху сіло.
Чортеня: Почекай, схожу до тата,

Принесу я твої грошенята!
Автор: Він до Біса прибіг і кричить:
Чортеня: Біда! Обігнав мене менший Балда!
Автор: Став старий Біс наш думати думу,

А Балда наробив зразу шуму,

Що все море раптом загойдалося,

Аж до неба хвилями піднялося.

Виліз чортик:
Чортеня: Ми роботу свою знаєм,

Тобі гроші всі гуртом збираєм, –

Тільки поки будеш тут чекати,

Можемо у гру одну пограти,

Поки охолоне море синє.

Тож давай, хто далі палку кине,

Той і забере всі грошенята,

Що збирають у мішок у тата.

Що, боїшся, що тепер програєш?

Чи ти знов тепер когось чекаєш?
Балда: Так, чекаю, ось ту білу хмарку,

Щоб туди свою закинуть палку,

І почну чортів всіх молотити,

Скільки маю я отут ходити?
Автор: Злякалось чортеня й швиденько

До татуся побігло раденько,

Розказати, як Балда переміг,

А Балда знов узявсь за батіг,

І мотузкою море хвилює,

Страшні кола над морем малює.

Вилізло із моря чортеня:
Чортеня: Почекай ще трошки, хоч пів дня,

І чому так страшно ти бурмочеш?

Принесемо гроші, коли хочеш…

Балда: Ні!
Автор: Лиш міг Балда йому сказати.
Балда: Час мені завдання визначати!

Подивлюсь, яка у тебе сила.

Бачиш, он стоїть моя кобила?

Ось її підніми ти,

І пронеси пів версти.

Пронесеш кобилу – грошики твої,

А не пронесеш – то вони – мої!
Автор: Маленький біс під кобилу поліз,

Піднатужився, піднапружився,

Підняв кобилу, два кроки ступив,

На третьому впав, і ніжки протягнув.
Балда: Дурненький ти біс,

Куди ж ти поліз?

Ти руками не міг понести,

Я ж ногами понесу пів версти.
Автор: Сів на кобилу Балда,

Й поскакав – туда-сюда.

Злякалось чортеня,

Й давай тікати,

Що тут йому іще сказати?

Щодуху він додому біг

Сказати, що не переміг.

Чорти усі ледь подолали шок,

Й Балді з грошима віддали мішок.

Поклали той мішок Балді на спину,

І випровадили всі гуртом личину.
Дія 3.

Попівський маєток. Балда приніс мішок із грошима і хоче отримати плату за свою роботу.

Автор: Піп побачивши Балду, затрусився,

Попадею зі страху прикрився.

Балда ж його відшукав,

І плати вимагати став.
Бідний Піп підставив лоб:

Від першого щиглика в оселі

Підскочив Піп наш аж до стелі;

Від другого такого щиглика

Залишився наш Піп без язика,

А з третім щигликом пророче

В Попа аж вирячились очі.

А Балда до Попа промовляє:
Балда: Зі скупими так завше буває!


Казка про мертву царівну

та сімох богатирів

(за мотивами однойменного твору О. С. Пушкіна)


Дійові особи: автор, Цар, цариця, мачуха-цариця (старенька), царівна, дзеркальце, служниця Чорнявка, королевич Єлисей, сім богатирів, пес Соколонько, Сонце, Місяць, Вітер.

Реквізит: Декорації, відповідно до кожної дії. Маски та костюми для акторів. Музична апаратура, диски із записами фонограм.
Дія 1.

Ранок. Царський палац. Цариця випроводжає чоловіка у далекий похід.
Автор: Цар з царицею прощався,

В путь далеку він зібрався,

Горювать вона одна

Сіла тут, біля вікна...
Дні ідуть, минають ночі,

В поле видивилась очі,

І зітхала, сидячи

Зі світанку, й до ночі.

Друга милого немає!

Лиш завія сніг жбурляє

Спересердя на поля.

Снігом вкрилась вся земля.

Дев’ять місяців минає,

Звістки від царя немає...

На святвечір, в ніч глуху

Бог цариці дав доньку.

Рано-вранці гість бажаний,

Так царицею чеканий,

Й для країни – володар,

Повернувся батько-цар.

На царя лиш подивилась,

Тут цариця засмутилась,

Щастя не перенесла

Й до обіду – померла...
Довго плакав цар невтішно,

Що ж робить? І він був грішним;

Рік пройшов, цар пожурився...

Та й удруге оженився.
Правду кажуть, молодиця

Ця була, немов цариця:

І струнка, і біла тілом,

І усяке знала діло;

Але дуже гордовита,

І манірна, і сердита.

Серед посагу в цариці

Було дзеркальце в світлиці:
Не просте було це скло –

Говорило всім назло.

З ним одним вона, бувало,

І сміялась, й жартувала,

З ним привітною ставала

І у дзеркальця питала:
Мачуха-цариця: Миле дзеркальце моє,

Розкажи мені, як є:

Чи я в світі всіх миліша,

Всіх рум’яніша й біліша?”
Автор: І воно відповідало:
Дзеркальце: Ти, звичайно, –
Автор: Так казало, –
Дзеркальце: Ти, царице, всіх миліша,

Всіх рум’яніша й біліша.
Автор: Тут цариця розсміялась,

Гордо зі стільця піднялась,

Вбік свій погляд відвела,

І у танець враз пішла,

І крутилась, і вертілась,

І у дзеркальце дивилась.
Але молода царівна,

Ніби квіточка чарівна,

Помалесеньку росла,

Піднялась – і розцвіла.

Чорноброва, білолиця,

Ніби золото, дівиця.

Наречений їй дістався,

Єлисеєм називався.

Свату цар пообіцяв.

Посаг доньці підібрав:

Сім торгових міст представив,

Теремів сто сорок справив.
Ось цариця білолиця

Наряджалась у світлиці

Перед дзеркальцем своїм

І заговорила з ним:
Мачуха-цариця: Чи я в світі всіх миліша,

Всіх рум’яніша й біліша?
Автор: І воно відповідало:
Дзеркальце: Ти, звичайно, –
Автор: Так казало, –
Дзеркальце: Та царівна все ж миліша,

І рум’яніша, й біліша.

Автор: Тут цариця розізлилась,

Ніби дзиґа, закрутилась,

В руки дзеркало взяла,

Мало не розбила скла...
Мачуха-цариця: Ти, таке невдячне скло,

Брешеш тут мені назло.

Не рівнятись їй зі мною!

Я в ній гонор заспокою.

Бач, як підросла дівиця,

І рум’яна, й білолиця:

Білолиця не дарма,

Бо ж тоді була зима...

І скажи: чому так стало?

І чого їй бракувало?

Визнай, я за неї краща,

Обійди все царство наше,

Обійди весь білий світ...”
Автор: Тільки дзеркало в отвіт:
Дзеркальце: Та царівна, всіх миліша,

Всіх рум’яніша й біліша.
Автор: І цариця розсердилась,

Вся від злості зашарілась,

Скло закинула під лавку

І покликала Чорнявку

Й наказала строго їй,

Вірній дівчині своїй,

Завести царівну в хащу,

Там зв’язать її, пропащу,

Й залишити її там,

На поживу злим вовкам.
Баба та, мов громовиця,

Що тут скажеш – це ж цариця!
Дія 2.

Лісові хащі. Служниця веде царівну у темні хащі. Їй наказано вбити дівчину, але вона залишає її у лісі і повертається у палац.
Автор: І Чорнявка в ліс пішла,

І царівну завела

В дикі хащі. Та злякалась,

І про намір здогадалась,

Й заблагала:
Царівна: Відпусти,

Не вбивай, і не губи!

Що зробила я, дівице?

Коли буду я цариця,

За життя своє віддячу,

І усе тобі пробачу.
Автор: Та ж в душі її любила,

Не зв’язала, відпустила:
Служниця Чорнявка: Хай же буде Бог з тобою...
Автор: Й пішла стежкою крутою.
Вдома вибігла цариця:
Мачуха-цариця: Ну, кажи вже, де дівиця?
Служниця Чорнявка: Залишилась в темнім лісі,

Серед хащі, на узліссі.

Міцно їй зв’язала лікті,

Попадеться звіру в кігті.

Менше буде їй чекати,

Легше буде помирати.
Автор: Говорити люди стали,

Що в царя донька пропала!

Тужить бідний цар за нею,

Королевич ж Єлисей,

Помолившись зранку Богу,

Вирушає у дорогу

За красунею-душею,

Нареченою своєю.
Дія 3.

Лісова галявина. На узліссі – великий терем. Царівна потрапляє до господи семи богатирів.
Автор: А царівна молода

Лісом все брела, брела,

Та стежинками блукала,

Й дивний терем відшукала.

У воротах пес зустрів,

І до терема провів.

По стежинці йшла вона,

На подвір’ї – тишина.

Пес біжить, хвостом виляє,

І у вічі заглядає.

Ось на ґанок піднялась,

І за двері узялась,

Двері тихо відчинились.

І царівна опинилась

У світлиці. Там кругом

Все накрите килимом,

Під святими – стіл дубовий,

Гарний, величезний, новий.

Бачить дівчина, що тут

Люди добрії живуть:
Не в образу буде їй –

Пусто у світлиці тій.
Дім царівна обійшла,

Все до ладу привела,

Богу засвітила свічку,

Розпалила в домі пічку,

На лежанку піднялась

Й тихенько спать лягла.
Час обідній підійшов,

Тихо в терем хтось зайшов:

Статних сім богатирів,

Сім рум’яних красенів.

Старший з них промовив:
Богатир: Диво! Тут так прибрано, красиво.

Хтось у домі побував,

Нас, господарів, чекав.

Хто ти? Вийди, покажись,

З нами всіма подружись.

Якщо старий чоловік,

Дядьком станеш нам повік.

Якщо легінь ти рум’яний,

Будеш брат ти нам названий.

Якщо бабця ти старенька,

Мама будеш нам рідненька.

Якщо ж красная дівиця,

Будеш всім ти нам сестриця.
Автор: Тут царівна вниз зійшла,

Всіх побачила вона,

Наче ружа, зашарілась,

І господарям вклонилась.

Вибачалась, що сама

Без запрошення прийшла.

Хлопці зразу зрозуміли,

Що царівну тут зустріли;

Стіл накрили килимами,

Пригощали пиріжками,

Меду-пива наливали

На підносі подавали.

Від зеленого вина

Все ж відмовилась вона,

Пиріжок лише узяла

І шматочок відламала,

Спать з дороги попросилась,

Дуже вже ж вона втомилась.
Провели усі дівицю

Аж під світлую світлицю,

Снів прекрасних побажали

І униз усі рушали.
Проходив день за днем, а царівна спокійно жила в домі у семи богатирів.
Автор: День за днем поволі йде,

А царівна тут живе,

Не скучає, не нудьгує,

Лиш помалу хазяйнує.

Рано-вранці, на зорі,

З дому йдуть богатирі,

Виїжджають погуляти,

Качок сірих постріляти,

Руку правую потішить,

Сорочина в полі спішить,

Чи татарам тут, без річ

Стяти голову із пліч,

А чи витурити з лісу

П’ятигорського черкеса,

Тож лишалася вона

В домі-теремі сама.

Прибере і приготує,

Їх усіх вона шанує,

Люблять всі її вони,

Так ідуть за днями дні.
Брати милую дівицю

Полюбили. І в світлицю

Сонце тільки лиш зійшло,

Всіх їх семеро ввійшло.

Старший так сказав:
Богатир: Дівиця,

Знай: для всіх ти нас – сестриця,

Всі тебе ми любим щиро,

Тільки ось яке тут діло,

Примири нас як-небудь,

За дружину комусь будь,

Решті будь же ти сестрою,

Чом киваєш головою?

Чи відмовиш зараз нам,

Всім прекрасним легіням?
Царівна: Ой ви, легіні пригожі,

Браття ви мої хороші, –

Що мені, і як робити,

Щоб нікого не гнівити,

Правду я скажу, що в мене

Є удома наречений.

Ви для мене рівні всі

І у розумі, й красі,

Всіх я вас люблю сердечно,

Але іншому навічно

Віддана. І милий цей –

Королевич Єлисей.
Автор: Брати мовчки постояли.

Так. Цього вони не знали.
Богатир: Що ж, за все ти нас прости,

Всіх із миром відпусти,

Більш про це не буде мови…
Автор: Тихо скрипнув стіл дубовий.

І промовила вона:
Царівна: Не моя у тім вина...
Автор: Поклонились всі дівиці,

Й дружно вийшли із світлиці,

Як раніше стали знову

Жити в теремі дубовім.
Дія 3.

Царський палац. Покої цариці. Вона знову розмовляє із дзеркальцем.
Автор: А тим часом зла цариця

Знов згадала про дівицю,

Їй пробачить не могли,

І зі злістю так жила.

Довго сердилась, зітхала,

І про дзеркальце згадала,

Лиш взяла його у руки,

Зразу всі забулись муки,

Любуватись знову стала,

І між іншим, так сказала:
Мачуха-цариця: Миле дзеркальце моє,

Розкажи мені, як є:

Чи я в світі всіх миліша,

Всіх рум’яніша й біліша?”
Автор: І воно відповідало:
Дзеркальце: Ти звичайно,
Автор: Так казало.
Дзеркальце: В лісі лиш живе дівиця

І рум’яна, й білолиця,

І красива, і пригожа,

На червону ружу схожа,

І за тебе красивіша,

І рум’яніша, й біліша!”
Автор: Тут цариця налетіла

На Чорнявку:
Мачуха-цариця: Як посміла

Обманути так мене.

Це тобі не промине!”
Автор: Та цариці в ноги впала

І про все їй розказала...

Як же тут цариці жити –

Треба швидко щось робити...

А царівна молода

Далі в теремі жила:

Пряла, шила, вишивала,

На братів своїх чекала...

Раптом якось на зорі

Зовсім поруч, у дворі

Пес загавкав. І за ним

Йшла поволі бабця в дім.

Пес кидається під ноги,

Не пускає із дороги...
Царівна: Відпусти!
Автор: Гукнула псу,
Царівна: Зараз, щось вам принесу!
Автор: Та стара відповідала:
Старенька: Я сама його злякала

Ось тому він розізлився,

Ледь від злості не сказився!..
Автор: А царівна вниз зійшла,

В руки буханець взяла...

Та собака завиває,

До старої не пускає.
Царівна: Що ж це тут за дивина…
Автор: Здивувалася вона.
Царівна: Ні води подать ковток,

Хліба хоч лови шматок...
Автор: Бабця низько поклонилась,

На царівну подивилась:
Старенька: І тобі нехай, небоже,

Бог завжди в житті поможе!

В щасті й радості живи!

Ось тобі за все, лови!
Автор: Й до царівни наливне,

Молоде і золоте

Прямо яблучко летить...

Пес ось тут як завищить...

Яблучко ж не ради скуки

Впало до царівни в руки.
Старенька: Пригощайся і прощай,

Злом мене не споминай!
Автор: Тут старенька поклонилась,

Й мов крізь землю провалилась.

Знову пес заскавулів,

Знов собачої завів,

То він гавкає, то виє,

Аж дівоче серце ниє,

Ніби хоче щось сказати,

Щоб дарунок відібрати.

Гладить та його рукою:


Царівна: Що, Соколонько, з тобою?
Автор: На поріг вона ступила,

Двері нищечком закрила,

Прясти під віконцем стала,

На господарів чекала,

Але яблучко, мов грало,

Їй спокою не давало.

Було свіже та рум’яне,

На весь дім було духмяне,

Ніби медом наливалось,

Соком бризкало, сміялось...

Зачекать вона хотіла

До обіду. Не стерпіла.

В руки яблучко взяла,

До губ ніжних піднесла,

Відкусила помаленько,

Й проковтнула враз швиденько...



І в ту ж мить вона, здригнулась,

Мов спросоння, похитнулась,

Руки білі опустила,

І духмяний плід впустила,

Враз заплющилися очі,

Сни прийшли тяжкі, пророчі...

Тут вона на лавку впала

Й нерухома, тиха стала...

На той час, коли все сталось,

Брати в терем повертались

Молодечо всі разом.

Та зустрілися зі псом,

Що під теремом крутився,

Й гавкав так, немов сказився...

Важко щось на це сказати,

Треба лише поспішати.

Тільки двері відчинили,

Пса попереду впустили,

Той за яблуко вхопився,

І за хвильку – сам звалився,

Здох. Бо в яблучку ось тута

Була страшная отрута...


Дія 4.

У темній горі є глибока нора. Там, у кришталевій труні знайшла свій спочинок молода царівна.
Автор: Брати ж дуже засмутились,

Над царівною схилились,

В горі всі вони мовчали,

Лиш молитву промовляли...

Дівча з лавки підняли,

Як годиться одягли,

І лишили тут саму,

Наче у полоні сну

Мила, ніжна та чарівна,

Лиш не дихала царівна...

Десь три дні вони чекали,

Та царівни не підняли...

І тоді її одну

У скляну кладуть труну,

І гуртом в нічную пору

Понесли труну на гору,

І опівночі ось там

Віддали шести стовпам,

На які труну підняли,

Ланцюгами прив’язали,

Обережно опустили,

Все кругом загородили;

Й перед мертвою сестрою

Похилились головою...

Старший з них сказав:
Богатир: Царівно,

Спи в труні своїй спокійно.

Згасла тут твоя краса,

Піднялась на небеса.

Всі тебе ми, як могли,

Для одного берегли,

Та біда страшна ця сталась, –

Ти нікому не дісталась.


Автор: В той же день цариця зла

Знову дзеркальце взяла,

Довго у руках тримала,

Потім тихо запитала:


Мачуха-цариця: Чи я в світі всіх миліша,

Всіх рум’яніша й біліша?
Автор: І воно відповідало:
Дзеркальце: Ти, звичайно,
Автор: Так казало, –
Дзеркальце: Ти, царице, всіх миліша,

Всіх рум’яніша й біліша.
Дія 5.

Королевич Єлисей шукає свою наречену. Перед ним – довга дорога, а чи приведе вона його до царівни, - ніхто не знає.
Автор: А тим часом довго скаче

Вже стежками й гірко плаче

Обійшовши світ усей,

Королевич Єлисей.

І кого він не спитає:
Єлисей: Може хто царівну знає?..
Автор: Хто змовчить, хто відвернеться,

А хто – в очі розсміється...

Ось до сонця на кінець

Прискакав наш молодець.


Єлисей: Ясне сонечко! Ти ходиш

Цілий рік по небу, зводиш

Зиму з теплою весною,

Всіх нас бачиш під собою.

Чи даси мені отвіт?

Може бачило на світі

Ти царівну молоду?

Все її я не знайду...


Автор: Сонце ж так відповідало:
Сонце: Я царівни не стрічало.

Чи її в живих немає...

Може тут щось Місяць знає?

Раптом десь йому зустріти

Довелось її у світі.

Автор: Єлисей потупив очі,

Ледве він діждався ночі...

Тільки Місяць показався,

Зразу він за ним погнався.


Єлисей: Місяць, Місяцю, мій друже,

Я тебе чекаю дуже!

Ти в пітьмі встаєш глибокій

Круглолиций, світлоокий,

Коли вийдеш серед неба, –

Дивляться зірки на тебе.

Маєш все на світі знати.

Я ж хотів тебе спитати

Чи не бачив ненароком

Ти царівну своїм оком?..”


Автор: Місяць лиш відповідає:

Про царівну він не знає.


Місяць: На посту ось тут стою

Я у чергу лиш свою.

І без мене вона може

Десь пробігла.


Єлисей: Милий Боже!
Автор: Королевич простогнав,

Білі руки заламав...


Єлисей: І куди тепер скакати?
Місяць: Стій. Щось вітер може знати!..

Йди до нього, не чекай,

А тепер усе. Прощай!
Автор: Знову Єлисей блукає,

Вітра в полі він шукає:



Єлисей: Вітре, Вітре! Ти гуляєш,

Хмари з неба проганяєш,

Ти хвилюєш синє море,

Ти летиш у чисте поле.

Не боїшся ти нікого,

Окрім Бога лиш одного.

Хочу я тебе спитати,

Ти ж усе-все маєш знати,

Чи не бачив ти на світі

Десь царівни? Милий вітре,

Наречений я її...

Ну скажи скоріш мені...”


Автор: Вітер тут відповідає:
Вітер: Там ось – річка протікає

За рікою – є гора,

В ній – глибокая нора;

В тій норі в кінці одну

Ти знайдеш скляну труну,

Що висить на ланцюгах

Прямо на шести стовпах.

Ніч туди лиш заглядає...

Там царівна спочиває...
Автор: Вітер далі полетів.

Королевич затремтів,

І поволі почвалав

Там, де вітер побував...

Бачить він – гора крута,

І місцина вся – пуста;

Чорна дірка під горою

(Мабуть, входити тудою).

Перед ним в печальній тьмі

Видно дівчину в труні,


Наречену він впізнав

Й на труну без тями впав,

Та розбилась. І дива...

Враз царівна ожила,

Перелякано дивилась,

Як вона тут опинилась?..

І тихенько промовляла:

Царівна: Як же я тут довго спала!
Автор: Встала тихо із труни...

І розплакались вони.

Він бере її на руки –

Все, скінчились тяжкі муки! –

Темну гору покидають,

І в далеку путь рушають.

Ось такі вони, дива, –

Донька у царя – жива!


Вдома ж у цей час без діла

Злюща мачуха сиділа

Перед дзеркалом своїм,

І бесідувала з ним:


Мачуха-цариця: Чи я в світі всіх миліша,

І рум’яніша, й біліша?


Автор: А воно відповідало:
Дзеркальце: Ти прекрасна, –
Автор: Так казало, –
Дзеркальце: Та царівна все ж миліша,

І рум’яніша, й біліша.


Автор: Що тут раптом учинилось,

Раптом дзеркальце розбилось,

Лиш підбігла до дверей –

Бачить, входить Єлисей...

Туга мачуху взяла,

Й та до ранку померла...


Лиш її похоронили,

Враз весілля учинили,

З нареченою своєю

Обвінчався Єлисей...

Веселились всі, співали,

Мед, горілку попивали,

Я там був, і мед той пив,

Лише вуса намочив.





скачать файл



Смотрите также:
Навчально-методичний посібник Буча 2011 Дитячий театр у школі : Сценарії вистав для шкільного дитячого театру
449.43kb.
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських занять
565.06kb.
Велосипедний туризм
342.96kb.
У 1914 році школа змінила свій зовнішній вигляд. Було побудовано другий поверх, актовий зал, учительську, кабінет інспектора, канцелярію. Бібліотека була відкрита при школі також
117.61kb.
Завдання для ІІІ (обласного) етапу
56.75kb.
Вітаємо, шановні колеги! Надсилаємо інформаційний матеріал для проведення виховних заходів, присвячених Міжнародному дню театру
15.6kb.
Навчальний посібник кременчук 2011 (8) ббк 87. 22(4 Укр.)
1210.39kb.
Урок №12 Значення драматургії для розвитку українського театру
129.92kb.
Методичний посібник Широке 2012 Широке 2010
1256.3kb.
Дитячий табір «Річний» мдц «Артек» план – сітка на VI зміну 2011 р. «Україна запрошує друзів»
42.78kb.
Розділ І. Організаційні заходи стор. 83-87
2281.89kb.
«Добрый человек из Сезуана», Театр им. А. С. Пушкина, Москва «Евгений Онегин», Театр им. Евг. Вахтангова, Москва «Идеальный муж. Комедия», Московский Художественный театр им. А. П
46.88kb.