klevoz.ru страница 1страница 2страница 3страница 4
скачать файл

Розділ 1
тЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО ОЦІНЮВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

1.1Сутність економічного оцінювання та особливість управління інвестиційною діяльністю машинобудівного підприємства


Інвестиційна діяльність є складовою частиною будь-якого відтворювального процесу, яка розповсюджується не тільки на основні фонди виробничої та невиробничої сфер економіки але й на відтворення робочої сили. Однак, створення та відтворення основних фондів і фахова підготовка та перепідготовка робочої сили також не охоплює усіх форм цієї діяльності, оскільки фінансові інвестиції, які складаються з вкладених грошей в банк на депозит, усіх видів кредиту, позичок та відстрочок, можуть бути складовою частиною діяльності будь-якої юридичної і фізичної особи. Тобто інвестиційна діяльність є одним із важливих елементів функціонування суспільства. Проте таке функціонування, на нашу думку, має специфічні особливості для різних сфер діяльності. Тому основна увага в дисертаційному дослідженні приділятиметься вивченні розвитку інвестиційної діяльності на машинобудівному підприємстві.

Треба зазначити, що в радянські часи термін “інвестиції” почав вживатись із середини 80 років, оскільки до того часу його можна було застосовувати тільки для аналізу економічної діяльності закордонних країн, а для використання в межах держави він практично був забороненим. Незважаючи на це, в той період виконувалось багато досліджень, які повною мірою відносяться до інвестиційної діяльності, але охоплюють її окремі складові частини, а саме: амортизаційний процес [148, 169, 184, 212, 238, 272, 295], виконання обсягів будівельно-монтажних робіт і освоєння капітальних вкладень [107, 122, 153, 223, 248, 261, 294, 325, 357], ефективність капітальних вкладень [147, 164, 177, 216, 217, 220, 239, 293, 314, 330, 349].

Проте, в розробці цих складових елементів інвестиційної діяльності є також багато недоліків, які пов’язані з недосконалістю теоретичного обґрунтування і специфічним умовам державного централізованого управління економікою.

Так, при визначенні амортизаційного періоду експлуатації основних фондів за основний критерій оптимальності приймався мінімум видатків виробництва [148, с. 62]. А в дисертаційній роботі нами обґрунтовується, що для розрахунку цього періоду доцільніше застосовувати критерій оптимальності – максимум отриманого прибутку (показано в розділі 2).

(ВЫРЕЗАНО)

Окрім того, в ті часи практично не досліджувались такі процеси і поняття: обґрунтування ефективності різних джерел фінансування інвестиційних проектів (оскільки було єдине державне фінансування); інвестиційний процес, основна мета якого – максимізація величини прибутку в часі (вважалось, що “прибуток” не є одним із основних показників діяльності підприємств, оскільки основна їх мета – максимізація випуску продукції і надання послуг для задоволення потреб трудящих); відсутність “інтелектуальних інвестицій”, які тепер в бухгалтерському обліку об’єднуються в групу “нематеріальні активи”, що включають витрати на придбання патентів, ліцензій, “ноу-хау”, “гудвіл” тощо.

За останні десятки років вийшла значна кількість публікацій, яка присвячена інвестиційній діяльності [4, 6, 12, 18, 21, 38, 39, 48, 49, 54, 62, 63, 65, 68, 69, 74, 89, 90, 95, 118, 139, 143, 153, 165, 167, 175, 179, 183, 196, 208, 209, 214, 215, 241, 249 і ін.]. Відповідним недоліком є те, що в більшості з них основна увага приділяється фінансовим інвестиціям і значно менше реальним [123, 208, 209, 275]. Іншою особливістю більшості з них є те, що їх можна віднести до інформаційно-класифікаційних, а не теоретико-методичних досліджень. Тобто в них подається інформація про значну кількість термінів і понять, які набули широкого застосування на заході, виконується їх класифікація і показуються структурні схеми зв’язку та управління, що виникають в інвестиційній діяльності [12, 21, 39, 68, 95, 117, 118, 139 і ін.].

Треба відмітити, що на початкових етапах створення теоретичних основ інвестиційної діяльності ці публікації відігравали важливе значення. Але на даний час ситуація змінилась. Актуальними, на нашу думку, є ті дослідження, в яких пропонуються методи, застосування яких дає можливість визначати числове значення того чи іншого показника інвестиційної діяльності з врахуванням особливостей даної країни, галузі, підприємства. Серед найбільш розповсюджених таких досліджень можна назвати методи застосування “виробничих функцій” [22, 159, 182, 185 і ін.] і “чистої теперішньої вартості” [32, 38, 58, 62, 63, 90, 93, 137, 262 і ін.]. Ці дослідження зробили вагомий внесок в розвиток економічної теорії. Але, на нашу думку, на теперішній час їх застосування має бути значною мірою обмежене. Це пояснюється тим, що методика виробничих функцій має два суттєвих недоліки: застосовує ускладнені і агреговані показники (еластичність, основні засоби, чисельність працівників тощо) та базується на порядкових шкалах вимірювання. Внаслідок цього утворюються ускладнені математичні вирази, які в багатьох випадках дають незначну кількість економічної інформації. А порядкові шкали вимірювання дають можливість визначати тенденції розвитку того чи іншого явища, але для розв’язку конкретного завдання вони практично непридатні, оскільки у такому разі необхідно застосовувати кількісні шкали вимірювання (доводиться нами у 3 розділі).

Основними вадами методики чистої теперішньої вартості є: по-перше, відсутність теоретичного обґрунтування числового значення коефіцієнта дисконтування (ставки дисконту); по-друге, не встановлюється, протягом якого терміну необхідно здійснювати приведення; і, по-третє, в цій методиці приймається, що прибуток, який отримуватимуть в майбутньому є відомою величиною.

Твердження, що ставку дисконтування можна приймати у відповідності до банківського проценту [168, с. 40] викликає додаткові питання. По-перше, які проценти брати до уваги – короткотермінової позики, чи довготермінової, тим більше, що в різних банках вони різні; по-друге, у відповідності до простих чи складних процентів. Але існує і принципове заперечення – навіщо для дослідження руху виробничої вартості застосовувати рух позикової вартості, тим більше, що, як показано в дисертаційній роботі, вони мають різну форму руху і причини утворення. На нашу думку, числове значення коефіцієнта дисконтування виробничої вартості необхідно визначати безпосередньо із показників того інвестиційного проекту, для якого виконується дослідження без врахування ендогенного чинника – банківського процента (приклад такого дослідження наводиться в розділі 2).

В методиці чистої теперішньої вартості не має теоретичного обґрунтування, протягом якого періоду необхідно здійснювати приведення. Тобто такий важливий показник залежить від суб’єктивних чинників – думки того, чи іншого дослідника. В дисертаційній роботі тривалість періоду, протягом якого необхідно розглядати інвестиційний проект, обґрунтовується теоретично (розділ 4).

При розрахунку величини прибутку, який отримують в окремі планові періоди, в методиці чистої теперішньої вартості застосовують спрощений прийом – прибуток визначають як різницю двох грошових потоків надходжень і витрат [137, 347]. Для короткотривалого періоду (до 5 років) такий метод розрахунку не дає значних похибок. Однак, коли тривалість реалізації інвестиційного проекту охоплює 20 і більше років, то у такому разі, на нашу думку, необхідно враховувати в складі витрат виробництва величину зношеності основних фондів, оскільки без врахування цього чинника отримуватимуть хибний результат. Але врахування цього чинника значно ускладнює математичну модель розрахунку чистої теперішньої вартості (показано в розділі 3). Тому нами пропонується принципово змінити метод розрахунку ефективності інвестиційного проекту – застосовувати “основні залежності інвестиційного циклу” і перевіряти “масу отриманого прибутку” або “моменти вартості” (пояснюється в розділі 3).

Можна зробити такий висновок: по-перше, сучасний стан розвитку економічної теорії, і особливо для дослідження інвестиційної діяльності, необхідно покращувати, оскільки в багатьох випадках не можна дати обґрунтованої відповіді на запити практики; по-друге, існуючі методи дослідження інвестиційної діяльності, які базуються на застосуванні виробничих функцій і чистій теперішній вартості, вдосконалити практично неможливо – їх необхідно замінити новими методиками, які б базувались на принципово нових засадах.

Основна логічна схема виконаного дослідження показана на рис. 1.1.

Сутність її полягає в тому, що на першому етапі застосовується метод аналізу, наслідком якого є виділення з "діяльності підприємства" та "процесу виробництва" складових їх елементів. На другому етапі застосовується метод синтезу, застосування якого дозволяє встановити зв’язок між "інвестиційним процесом" і "інвестиційною діяльністю підприємства".

Створення нової методології кількісного аналізу економічних явищ вимагає ретельного критичного дослідження застосування існуючих математичних методів в економіці. В дисертаційній роботі показано (розділ 1), що основною причиною недостатнього застосування математичних методів в економіці є те, що традиційний економічний категорійний апарат, який формувався із застосуванням вербальних засобів і використовувався головним чином для виконання якісного аналізу, практично непридатний для ф
ормалізованого кількісного дослідження. Вирішити цю проблему, на нашу думку, можна тільки створенням нового формалізованого економічного категорійного апарату.

Окремим питанням стоїть проблема необхідності управління ефективністю інвестиційного процесу. Може навіть утворитись помилкова думка, що ефективністю будь-якого процесу не треба управляти – її треба просто підвищувати. Обґрунтувати хибність цього твердження досить складно – в дисертаційній роботі це доводиться теоремою, яка базується на декількох лемах і визначає закон збереження кількості руху для економічної системи (розділ 2). Проте, спрощений приклад такого регулювання в умовах ринкової економіки давно відомий: коли ефективність галузі зростає, то, внаслідок переливу капіталу, зростає і обсяг виготовленої продукції, що призводить до спаду цін і, в кінцевому результаті, ефективність галузі повертається на попередній рівень.

(ВЫРЕЗАНО)

Методологічні прийоми і засоби досить різні; вони залежать від ступня абстрагування, від рівня узагальнень, від виду аналізу – кількісний, якісний і ін. Основна увага в даній дисертаційній роботі приділятиметься виконанню кількісного дослідження.

Економіка як наука виникла давно, але в теперішньому розумінні вона започаткована в першій половині ХVІІ століття. Значний внесок в розвиток “сучасної” економіки зробив Готтфрід Лейбніц – створювач диференціального числення. У 1671 році він видав працю “Суспільство і Економіка”, в якій дав обґрунтування підрахунку видатків виробництва і заробітної плати. В цій праці в
ін вперше дав визначення термінам “робота” і “енергія”, які потім почали вживатись і в фізиці. Лейбніц визначив також значення терміну “технологія” [236, c. 2].

Сутність визначення видатків виробництва за Лейбніцем полягає в наступному: витрати на виробництво вугілля повинні порівнюватись із вигодою, яку можна отримати від спалювання його в машинах і механізмах. А функцією машини з тепловим приводом є вивільнення сотні робітників, яких ця машина заміщує. Отримана економія праці повинна порівнюватись із затратами на придбання машини і на вугілля, яке вона споживає.

Лейбніц також зауважив, що залежність, яка існує між енергією, яку споживає парова машина, і її продуктивністю не є лінійна. Внаслідок цього, незначне збільшення енергії може приводити до відносно більшої продуктивності праці. Цей принцип він спробував розповсюдити і на виробничий процес загалом. Так було започатковано фізичний метод аналізу економічних процесів і було створено фізичну економіку як науку. Метод такого аналізу почав називатися “камералізмом”. В багатьох німецьких університетах майже до початку ХІХ століття в учбових програмах економіка називалась фізичною економією, а економістів вчили камералізму [236, c. 3].

У Франції при створені Політехнічної школи, яку очолив Л.Карно, для вивчення різних економічних наук застосовували метод, який запропонував Лейбніц. А протягом 1790-1830 років економічна наука Лейбніца робиться відомою у світовому масштабі як так звана “американська система політичної економії”.

Однак, приблизно в той же період, коли Лейбніц розробляв фізичну економіку, виник інший напрямок економічної теорії, який окремі дослідники навіть називають контрвчення, – “трудова теорія вартості”. Започаткував його Вільям Петті, послідовниками якого були Адам Сміт, Д.Бентам, Д.Рікардо і ін. Завершувачем цього напрямку можна вважати К. Маркса.

Представники цього напрямку мають значні здобутки у розвитку економічної теорії, найбільш важливим з яких можна назвати – дослідження процесу живої праці. Проте ця теорія має і значні недоліки. Серед найголовніших з них є твердження про те, що додаткова вартість утворюється виключно живою працею (К.Маркс). Із чого робились висновки – прибуток (додаткова вартість) створюється виключно робітниками, а тому він повинен їм належати. Капіталісти експлуатують робітників – забирають створену ними додаткову вартість. Щоб ліквідувати цю несправедливість, фабрики і заводи повинні належати робітникам. Це приклад того, як із не цілком обґрунтованої гіпотези роблять неправильні висновки. Але така дія називається помилкою. Злочином називається, коли ці висновки перетворюють в життя насильницькими методами – шляхом впровадження диктатури пролетаріату.

(ВЫРЕЗАНО)

Термін “економетрія” (або “економетрика”) для визначення нового напрямку в економії запропонував Р.Фріш (1895–1971) – норвезький вчений, лауреат Нобелівської премії, який у 1930 р. сформулював, що економетрія – це синтез економічної теорії, математики і статистики. Офіційною датою виникнення цього напрямку вважають 1931 р., коли було створено Міжнародне економетричне товариство, яке з 1933 р. видає журнал “Економетрика “.

Проте Р.Фріш не був першим, хто вжив цей термін, оскільки ще в 1910 р. П.Чомпа видав у Львові книжку “Нарис економетрії та природної теорії бухгалтерії, який базується на політичній економії” [338]1. Однак ця публікація не набула широкого розголосу, і плідні ідеї, які в ній пропонувались, були забуті на тривалий час.

Головною метою створення економетрії було об’єднання переваг, які мали кожен з розглянутих напрямків – математична і статистична школа економії – на єдиній методологічній основі, що б дало можливість ліквідувати їх односпрямованість. Спочатку так і було. Але поступово під економетрикою почали розуміти будь-які економічні дослідження, у яких використовують математичні методи. Така невизначеність предмета дослідження призвела до того, що важко встановити, що тепер треба розуміти під “економетрикою”, адже різні дослідники по-різному її трактують.

Після революції, коли в Росії до влади прийшли більшовики, основною і єдиною економічною теорією був марксизм. Однак, окремі вчені бачили вади марксизму, тому робили спроби його удосконалення. А оскільки теорії граничної корисності вважалися чисто буржуазними, знову виник напрямок фізичної економії.

Іншою причиною повернення до фізичної економії було пов’язано з виникненням “енергетизму” як нової філософської течії, представники якої (Мах, Оствальд і ін.) прагнули замінити філософське поняття “матерія” поняттям “енергія” [300, с. 308].

Одним із перших про доцільність фізико-енергетичного підходу до вивчення економічних явищ висловився М.І.Бухарін (публікації 1913-1918 років). Проте у нього це висловлено – як можливість. М.М.Базаров (в публікаціях 1924-1926 років) першим спробував реалізувати цю можливість. Внаслідок цього ним були отримані досить цікаві дані про тенденцію розвитку народного господарства країни на перспективу. Значний вплив на М.М.Базарова мала стаття проф. А.І.Щукарєва “Термодинаміка і кінетика суспільних процесів”, яка була надрукована у Одеському журналі “Наука і техніка” (1924).

Основний недолік, який найбільш показовий для перших таких спроб, – це механістичне ототожнення економічних процесів з фізичними. Кроком назад було і використання математичного апарату. Якщо О.Курно і В.К.Дмитрієв досліджували економічні категорії, а математика використовувалась як логічний апарат для розкриття кількісних залежностей, які існують між ними, то в цьому випадку економічні показники просто підставлялись в готові фізичні рівняння.

Іншим недоліком фізико-енергетичного підходу можна назвати те, що в згаданих дослідженнях не використовувалось поняття “інформація”. Процес праці і економічні процеси в цілому розглядались однобічно (втратно) – без врахування негоентропійного (інформаційного) процесу, який є необхідним елементом праці і визначає її доцільність.

Із середини ХХ століття поняття “інформація” все частіше стало використовуватись в економічних дослідженнях. Значний внесок в розвиток енергоінфомаційного підходу до трудової теорії вартості зробив академік В.А.Трапезніков (публікації 1980-1988 років) [316]. Ним вперше були досліджені інформаційні елементи праці, що дало можливість прослідкувати розвиток науково-технічного процесу в різних галузях колишнього Радянського Союзу. Внаслідок цього ним були отримані результати, які суперечили загальноприйнятим пропагандистським лозунгам. Тому діяльність дослідної групи, яка виконувала ці дослідження, було припинено (1986 р.).

На підставі виконаного історичного огляду можна зробити перші висновки:



  • фізична і математична економія як економічна наука і енергетичний підхід до вивчення економічних явищ має багатовікову історію;

  • недоліками класичної фізичної економії є – недосконалий категорійний апарат, механістичне ототожнення фізичних явищ з економічними процесами, недостатнє врахування “інформації” при дослідженні вартості товару і економічних процесів в цілому;

  • усунути вказані недоліки можна тільки шляхом переосмислення всіх основних методологічних положень економічних наук.

В традиційних дослідженнях не проводять чіткого розмежування між філософією і гносеологією, а це, на нашу думку, стримує розвиток методологічних засобів і прийомів виконання наукового дослідження.

Філософія – наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення [300, с. 878]. З наведеного визначення видно, що філософія повинна в найбільшій мірі формувати методологію. Однак в реальних умовах так не завжди відбувається. Це можна пояснити тим, що філософія у багатьох випадках не встигає за бурхливим розвитком природничих наук і суспільства загалом. З іншого боку, в природничих і суспільно-природничих науках не завжди є можливість використати результати філософських вчень.

Основна причина такого стану, на нашу думку, полягає в такому:

по-перше, існує значний розрив між категорійним апаратом, яким користуються в філософських науках і природничих;

по-друге, філософія охоплює всі найбільш загальні методологічні прийоми але без належної спеціалізації на виконання кількісного і якісного аналізу.



Гносеологія (теорія пізнання) – це наука, яка є складовою частиною філософії, але яка, на нашу думку, повинна зосередитися на досліджені кількісних методів пізнання природи і суспільства з розробкою відповідного категорійного апарату, який би утворював логічне продовження від філософських якісних категорій до загальнотехнічних кількісних.

Наївними нам здаються погляди древніх, які вважали, що все, що нас оточує, складається з трьох елементів: води, вогню і землі. Але такі примітивні погляди і дотепер відтворюються в економіці. Стверджується, що вартість утворюється трьома елементами: працею, капіталом і землею. Хибним тут є не стільки сам вираз – скільки методологія, яка буде базуватись на такому твердженні. Оскільки тепер відомо, що вода складається з кисню і водню, а горіння – процес окислення. Так і в економіці спочатку треба виділити причиноутворювальний елемент вартості, а вже потім розглядати працю, капітал і землю як фактори виробництва.

В древній Греції вважали, що існує первинний елемент, який вони називали “атом”, з якого утворюється весь всесвіт. Це більш вагома гіпотеза у порівнянні з попередньою. Але тепер ми і про неї можемо стверджувати що вона хибна, адже атом теж являє складну систему, що містить складові елементи.

Існує багато визначень і роз’яснень, що таке “матерія”, але всі вони мають окремі вади. Нами пропонується наступне визначення матерії, яке дещо формалізоване, але в найбільшій мірі відтворює сутність цього поняття.

Коли використати теорію множин, то можна сформулювати, що матерія (М) – це пересічення поля (П) і речовини (Р)

М = П,

тобто матерія має властивості і поля, і речовини. У цьому випадку поле і речовина розглядаються як філософські категорії, які є узагальнюючим поняттям для фізичних категорій “поля” і “маси”, але не тотожні їм.

Якщо коротко охарактеризувати головну різницю між полем і речовиною, то можна відмітити, що поле володіє властивістю “суперпозиції”, а речовина – ні. Суперпозиція – це властивість полів в один і той самий проміжок часу займати один і той самий об’єм простору [300, с. 800].

З даного визначення видно, що в природі однією з первинних форм матерії можна назвати світло. Всі інші речовини і поля, які є в основному предметом дослідження в хімії і фізиці, утворюються з первинних матерій як їх перетворена форма.

Матеріалістичний підхід до вивчення явищ природи дає можливість вирішити наступні питання:



  • описати і систематизувати різні форми існування матерії;

  • показати об’єктивність явищ природи – вони не залежать від волі людини, хоча людина може впливати на їх розвиток, змінюючи вихідні умови;

  • виробити узагальнюючі методологічні підходи до пізнання явищ природи.

Закони діалектики доцільно, на нашу думку, застосовувати для пояснення багатьох економічних явищ. Наприклад, побудували підприємство з відповідною кошторисною вартістю, що відповідає затраченій праці (спожитій вартості), але його не експлуатують, внаслідок цього його споживана вартість дорівнює нулю (щезла). Або навпаки, вартість землі , на яку не було затрачено праці (спожита вартість дорівнює нулю), має відповідну споживану вартість, – виникла з нуля. Економісти традиційної школи не розуміють, що між цими процесами існує діалектична єдність – просто вартість, яка утворюється на новому витку кругообігу вартості заперечує її попередню форму, але сутність самої вартості залишається незмінною.

Для систематизації філософських категорій і ув’язки їх з природничими категоріями нами пропонується така схема (рис. 1.2).

Речовина і поле (Ре і П)форми існування матерії, які знаходяться у постійній взаємодії (Вз) . У свою чергу, матерія, як об’єктивна реальність, може виявити себе через рух і відображення (Ру і Ві) – дві форми прояву матерії. Важливою особливістю цих форм є те, що вони властиві як живій, так і не живій матерії.

На більш низькому рівні узагальнень взаємодія розглядається як ентропійні і негоентропійні (ЕНЕ) процеси. Ці два процеси історично мають дві назви, хоча за сутністю вони утворюють один і той самий процес, який відрізняється тільки за знаком. Зі знаком плюс відбувається ентропійний процес, який зменшує впорядкованість будь-якої системи. Зі знаком мінус позначають негоентропійний процес, який навпаки підвищує впорядкованість системи. Треба зауважити, що ці процеси не мають самостійного значення – вони можуть проявлятися тільки через основні форми існування матерії, що на даному рівні узагальнень відповідає руху і відображенню. При одних умовах може переважати одна форма, а при других – інша.

Наприклад, коли розглядати пари води, то у цьому випадку головним буде ентропійний процес, який викликаний хаотичним (броунівським) рухом молекул води. Однак, при зниженні температури із пари води можуть почати утворюватись сніжинки. У цьому випадку процес кристалізації приводить до впорядкованості системи, тобто головним процесом буде дія відображення.

(ВЫРЕЗАНО)

Одним із перших спробував моделювати економетричний простір А.І. Буянов (1939 р.) [148]. Значним кроком вперед порівняно з простором, яким користувався В.К. Дмитрієв (1904 р.) [98], було те, що вперше “в чистому вигляді” було використано вартісний простір з осями координат “вартість, час” (К, t), і навіть окремі елементи простору “продуктивність, час” (П, t). В. Дмитрієв користувався змішаним натурально-вартісним (ціновим) простором, але, як і А.І. Буянов, а тим більше В.О.Васільєв (1925 р.) [148], він не розглядав питання створення економічного категорійного апарату.

Цікаві дослідження з моделювання економетричного простору і розроблення кількісного категорійного апарату виконані П.Г. Кузнєцовим [37, 177]. Він запропонував формалізований економічний категорійний апарат, використовував простір вартісних вимірів і досліджував різні економічні процеси.2 Проте, оскільки йому вдалося об’єднати і комплексно розглядати лише незначну кількість економічних процесів, цілісної теорії побудовано ним не було. А багато цікавих ідей цього вченого, на жаль, залишились практично не поміченими.

Значний внесок в розвиток інформаційного підходу до трудової теорії вартості зробив академік В.А.Трапєзніков [316]. Ним практично завершено формування економетричного простору, а також доведено можливість застосування інформаційних моделей для дослідження економічних явищ. Проте йому також не вдалося об’єднати всі розглянуті процеси в єдину модель, оскільки він, на нашу думку, недостатньо приділяв уваги категорійному апарату. Тим більше, що після оприлюднення результатів здійсненого ним об’єктивного аналізу економічних процесів, який показував реальний розвиток радянської економіки на початок вісімдесятих років, йому і його групі продовжувати займатись такими дослідженнями було заборонено.

За останній час найвагоміший внесок в розвиток економетричного категорійного апарату зробив Г.І. Башнянин [27, 28]. Ним були досліджені методологічні аспекти створення категорійного апарату для кількісного вимірювання економічних явищ і процесів, запропоновані реальні способи реалізації цього складного питання.

Значний внесок в розвиток методів формалізованого описання економічних процесів був зроблений і вченими, які не стояли на позиціях трудової теорії вартості. Графічне описання процесу ціноутворення запропонував Л.Вальрас [206]. Перша спроба систематизувати економічний категорійний апарат за аналогією з іншими природничими науками зроблена У..Джевонсом [185].

І загалом, утворення математичної школи політичної економії сприяло розвитку моделювання багатьох економічних процесів. Проте і в цьому напрямку є багато недоліків, які заважають створенню єдиної методологічної основи теорії вартості. Серед найважливіших можна назвати такі: початкове формалізоване описання економічних явищ вони виконують без належного дослідження їх сутності; ними допущені помилки і в створенні категорійного апарату, оскільки їх методики базуються на використанні ускладнених показників – “еластичність”, “гранична норма заміщення” тощо; і, як наслідок, утворюються складні математичні вирази, з яких важко встановити економічну сутність розглянутого явища.

Прикладом такого “формалізованого описання” економічних явищ є моделі “виробничих функцій”, в яких об’єднується жива і зречевлена праця. Вперше таке об’єднання виконали американські вчені К. Коб і П. Дуглас. З одного боку, це сприяло розвитку теорії моделювання економічних процесів; але з іншого – недостатнє обґрунтування такого об’єднання призвело до того, що ці моделі стали перешкодою для створення цілісної економічної теорії. Це пояснюється тим, що, на перший погляд, такі моделі дають змогу об’єднати багато економічних процесів – ізокванти і криві байдужості, ізокости і бюджетні лінії тощо. Однак це об’єднання відбувається на формальному (емпіричному) рівні. Тому цей напрямок, на нашу думку, вже вичерпав себе, а подальший його розвиток веде в глухий кут.

Так, виробничі функції “Ф-нейтрального екзогенного науково-технічного прогресу”, основою яких є моделі, запропоновані Д. Хіксом, Р. Харродом і Р..Солоу [182, 329, 333], мають той недолік, що, незважаючи на свою математичну складність, дають можливість отримувати незначну кількість економічної інформації, а встановити причинно-наслідкові зв’язки, які існують між окремими економічними категоріями, за цими моделями практично неможливо.

Причини цього, на нашу думку, полягають в тому, що, зробивши перший хибний крок, вчені, які стоять на таких позиціях, були змушені утворити відповідний категорійний апарат. І, як наслідок, виникли складні математичні вирази, з яких можна зробити тільки окремі локальні висновки. Такі дослідження, на жаль, призвели до того, що багато вчених традиційної школи – особливо ті, хто недостатньо знайомий із сучасними математичними методами, – почали досить скептично ставитись до будь-якої математизації економічних процесів, оскільки у виконанні якісного аналізу вони їм практично не допомагали. Але відмова від математичного моделювання – також крайність, яка зовсім не сприяє розвитку як кількісного, так і якісного аналізу.

Якщо всі передумови створення економетричного простору звести воєдино, то можна дійти до таких висновків: по-перше, у цьому просторі мають комплексно розглядатись економічні процеси; по-друге, його формування є наслідком створення категорійного апарату, оскільки він показує, де ці категорії досліджуватимуться; по-третє, утворений простір дає можливість розкривати властивості самих категорій, із яких він був сформований. Тобто це діалектичний процес, в якому взаємодіють два методологічні елементи – “категорії” і “простір”.

Запропонований нами підхід до формування економетричного простору відрізняється від традиційного, так як його реалізація передбачає здійснення таких чітко відокремлених етапів:


  • виконання попереднього економетричного якісного аналізу розглянутих процесів, основним завданням якого є визначення нейтральних елементів, які не впливають на сутність розглянутих явищ, але заважають здійснювати їх кількісне дослідження;

  • виділення таких нейтральних елементів: робоча сила і предмети праці, які тимчасово вилучаються з розгляду, оскільки вони не впливають на розглянуті залежності;

  • внаслідок цього здійснюємо перехід від “річного валового випуску продукції” до “річної величини створеної вартості основними фондами”, тобто встановлюємо зв’язок “у чистому вигляді” між вартістю основних фондів, з врахуванням терміну їх експлуатації, і створеною ними вартістю;

  • кількісно і якісно змінюємо категорійний апарат – спрощуємо математичну форму, але в більшій мірі звертаємо увагу на економічному якісному змісті.

Формування формалізованого категорійного апарату та економетричного простору є початковою передумовою для створення системи оцінювання і управління ефективністю інвестиційної діяльності машинобудівного підприємства. Окрім цих методологічних аспектів для створення такої системи, на нашу думку, необхідно враховувати і організаційно-технологічні особливості цієї галузі. Значною особливістю в цій галузі відрізняється важке машинобудування, для якого характерним є індивідуальний тип виготовлення продукції. Тому підприємства важкого машинобудування не є основним об’єктом дисертаційного дослідження. Основна увага приділятиметься найбільш типовим представникам цієї галузі, на яких застосовують серійне і масове виробництво продукції.

скачать файл


следующая страница >>
Смотрите также:
Розділ 1 теоретичні та прикладні засади економічного оцінювання та управління інвестиційною діяльністю підприємства
807.98kb.
Збірник наукових праць регіональної міжвузівської конференції мовознавчі дисципліни у вищому навчальному закладі: теоретичні засади та прикладні аспекти вінниця – 2012 ббк 81
3032.65kb.
Розділ Основні теоретичні засади аналізу фінансових результатів діяльності та майна підприємства
1162.99kb.
Інститут аграрної економіки
2724.4kb.
Теоретичні засади добросовісної конкуренції с
1008.64kb.
Відділ освіти Миронівської районної державної адміністрації
416.64kb.
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича Теоретичні та прикладні аспекти рекреаційного природокористування в Україні Монографія Чернівці Чернівецький національний університет
3885.04kb.
Типи, функції та місце економічних служб в управлінській структурі підприємства
243.5kb.
Розділ Фінансовий стан підприємства пвк №76
107.42kb.
I. Загальні положення Начальник планово-економічного відділу належить до професійної групи "Керівники"
80.7kb.
Україна кіровоградська міська рада сесія шостого скликання рішення
11.09kb.
Значення торговельної марки в управлінні конкурентоспроможністю підприємства
148.19kb.