klevoz.ru страница 1
скачать файл
В.О.Павлюк

Фонд концептуальних технологій України
ТЕНДЕНЦІЇ СТРУКТУРНО-ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ ОСВІТНІХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Висвітлено тенденції структурно-інституціональних освітніх перетворень в умовах трансформації українського суспільства. Досліджено історію розвитку та формування освітньої системи в суспільстві. Показано напрацювання науковців у створенні сучасної шкільної системи, яка сформувалась і існує в сьогоденні. Розкрито сутність народознавства у суспільному розвитку та його вплив на формування освітньої системи.

Ключові слова: трансформація, народознавство, інститут освіти, суспільство.
При осмисленні процесу трансформації українського суспільства сьогодні можна сказати, що воно знаходиться в „перехідному періоді”, або таке, що „модернізується”. Але розуміння того, куди ми „переходимо” і з якою метою „модернізуємося” буває найрізноманітнішим. Тобто постає потреба соціально-філософського аналізу проблем трансформації українського суспільства в контексті соціально-економічного розвитку країни. Безперечно, найважливішими сферами суспільства, де відбуваються трансформаційні процеси, є економіка та політика. Однак не менш важлива також соціальна та соціально-культурна трансформація суспільства, тому що соціокультурні явища не стільки відбивають політичні й економічні процеси в суспільстві, скільки їх визначають. Становище ускладнюється нерозумінням того, що причина всіх криз – у духовно-моральному паралічі суспільства, людини, і що вирішальний конфлікт на початку ХХІ ст. полягає в суперечностях соціуму промислової цивілізації і соціуму культури. Економічна, політична і соціокультурна трансформації, певна річ, взаємозалежні, і всі трансформаційні процеси у цих сферах повинні відбуватися одночасно. Історія розвитку людських суспільств це, перш за все, історія інституціональних трансформацій, у найбільш спрощеному вигляді являє безперервні неформальні зміни, що закріплюються потім у формальній інституціональній системі у вигляді відповідних норм поведінки й організацій, покликаних контролювати їх дотримання. Інституціональні зміни означають зміни економічного устрою сучасного суспільства, його інституціональної структури під дією значущих чинників, що нагромаджуються в процесі історичного розвитку. 

Останніми роками в суспільствознавстві значне місце займає цивілізаційний підхід, в якому спостерігається зміщення акценту з економічної на культурологічну основу. Аргументується положення про те, що культура – це весь комплекс цінностей, які існують в тому чи іншому суспільстві, все поле інтелектуального і духовного пошуку, а цивілізація – це культура, яка кристалізувалася і втілилася в деяких довгострокових цінностях, теоріях, що пройшли випробування часом на міцність і широко транслюються в часі і просторі. Але в теперішніх умовах, в яких перебуває суспільство, обумовлене постійною трансформацією ціннісних орієнтацій, вітчизняний інститут освіти, позбавлений основних соціокультурних орієнтирів, виявився на соціальних задвірках, що сприяє загостренню протиріч, які накопичилися в останні роки.

«Можливо, одна з найбільших помилок школи полягає у твердій впевненості, що її як соціальний інститут заснували добрі дяді і тьоті, з метою допомогти  набути знань дітям зі звичайних сімей – так би мовити, надати рівні можливості.» – Джон Тейлор Гатто.

Офіційно прийнято вважати засновниками класно-урочної системи І. Штурма, представника «Страсбурзької школи», потім Яна Коменського і Костянтина Ушинського. Принаймні, таку хронологію нам подають у педагогічних коледжах.  У ході вивчення різних матеріалів із нової історії (від індустріальної революції і до наших днів) можна переконатися, що над створенням сучасної шкільної системи натхненно працювали не тільки діячі-гуманітарії. Точніше, гуманітарії підкинули цікаві ідеї. А їх втіленням впритул зайнялися люди, яких ми знаємо в зв’язку з іншими, не менш важливими, світовими звершеннями: Генрі Форд, Дж.Морган, Ендрю Карнегі, Джон Рокефеллер та інші. Ці люди вміли думати. І вони вміли заглядати в майбутнє – передбачали все те, що ми, як цивілізовані люди, бачимо навколо.   Ці розумні люди ще тоді, на зорі промислового століття, швидко склали ланцюжок логічних висновків:



1) виробництво і розподіл матеріальних благ – ні більше ні менше ніж ключ до володіння світом;

2) для того, щоб зміцнити це володіння – потрібно просто подбати, щоб у матеріальних благ завжди був споживач, який буде постійно хотіти отримати ці блага;

3) щоб споживач споживав більше – слід змусити його хотіти більше;

4) щоб людина хотіла якомога більше – треба щоб, окрім матеріальних благ, вона не знала ніяких інших.

Тобто, висловлюючись конкретніше, потрібні люди, як можна більш залежні від цих матеріальних благ. Тоді ланцюжок «виробництва\поліпшення» і «споживання\хотіння» замкнеться досить туго, щоб з нього могли вирватися лише дуже-дуже цілеспрямовані.

Що ж, тоді постає найголовніше завдання: зробити так, щоб людина нічого, крім матеріальних благ, не знала і не хотіла. Для цього потрібно певним чином направити її увагу і робити це краще на самому початку, коли свідомість тільки формується.
Таким чином, щоб фабрика виробництва\споживання працювала як годинник, створюючи широкі маси споживачів вимовили одне чарівне слово – ЕФЕКТИВНІСТЬ – і все запрацювало.  Взагалі ефективність – це дуже здорово, але тільки дивлячись, хто і для чого нею користується. У нашій загальноосвітній школі ефективність своєрідна і висловити її можна приблизно так: «НЕ ВАЖЛИВО, ХТО ТИ І ЯКІ В ТЕБЕ ТАЛАНТИ, АЛЕ ТИ ПОВИНЕН РОБИТИ ТЕ, ЩО МИ СКАЖЕМО.»

Керівник бізнесу чи уряду знає, що його робота ефективна лише в тому випадку, якщо підлеглі люди «підігнані» під прості загальні специфікації, головна з яких – виконавець. Тому протягом десятиліть не помічали, як шкільна система поступово (ре) формувалася, щоб її «продукти» якомога більше  відповідали потребам тих, кому потрібні виконавці. Так, батьки хочуть, щоб чадо «вибилося в люди», а чада хочуть втілювати свої мрії або просто насолоджуватися своїм дитинством… Але не слід забувати, що масова освіта готує «майбутні кадри» для промислових сил, які і тим і іншим давно приготували ролі в захоплюючій грі споживання\виробництво. І вже десь класу з четвертого діти надходять на «конвеєр».

Такі на той час відомі люди, як, наприклад, Фредерік Тейлор, батько «наукової організації праці», придумали і надихнули на початку 20-го століття цілу науку про «соціальну ефективність», яка дала тоді Радянському Союзу початок «наукової організації праці». Саме ці люди і були справжніми творцями і натхненниками теперішньої загальноосвітньої  школи.

Однак, починалося все дещо раніше. Можна сміливо сказати, що головний поштовх, який виявився початком виникнення «загальнообов’язковості» у всенародній освіті, стався в Пруссії.  Одним із справжніх «моментів істини» для прусів стала відома в історії Йенська битва 1806-го року (яку іноді називають «самою нищівною поразкою»), коли величезне прусське військо, ледве встигнувши мобілізуватися (всього через 19 днів) було  розгромлене  меншою за чисельністю армією Наполеона. Чому? Та просто тому, що прусське військо було набране абияк і також погано навчене; в мороці стовпотворіння хтось взагалі не розумів наказів, а хтось розумів, але не виконував належним чином.  Пруський уряд не на жарт  заворушився: невже ми не в змозі виховати цей натовп тримати рушницю і слухати командира?

У зв’язку з цими подіями видатний пруський мислитель Йоганн Фіхте  пише «Звернення до нації», в якому говорить про необхідність переглянути те, як і де взагалі вчиться пруський народ. «…Ми, як нація, вже не можемо далі дозволяти залишати дітей на піклування батьків, а  необхідно віддавати їх під більш надійну опіку. Тож відтепер ваші нащадки зобов’язані будуть вчитися, а турботу про це візьме на себе наша держава.» Нагадаємо, що до цього зазвичай батьки самі вирішували, куди піде вчитися нащадок і чи піде взагалі.

Слідом за завзятою промовою філософа вирішено було взятися за розробку нової моделі майбутньої школи.  За неї взялися з двох боків два видатних діячі: відомий професор-гуманітарій Гумбольдт і благородний ново-капіталіст барон Фон Штайн. Протягом десяти років йшла напружена і цікава робота над новою системою народної освіти. За задумом гуманітарія Гумбольдта система повинна була бути гнучкою, надавалась перевага вільному вибору профільній орієнтації, причому батькам по суті надавався «конструктор» навчального курсу згідно здібностям дитини, з об’єднанням у профільні групи і вибором варіантів програм навчання. Фон Штайн пропонував навпаки, жорстко встановлені стандартні програми для всіх і стандартизовані школи повсюдно. Програма Штайна була схвалена.

Отже, в Прусії вперше з’являються три типи обов’язкових загальноосвітніх шкілAkadamiensschulen («Академ-школи») в яких готували політиків, стратегів, здатних мислити масштабно і контекстно, і в які набиралося не більше піввідсотка учнів з населення; далі йшли Realsschulen («Реальні школи»), які готували так званий професійний пролетаріат (тобто, клас службовців), інженерів, докторів, архітекторів, адвокатів, менеджерів і т.п.  Основна «маса» учнів із населення, відсотків 92-94, відправлялася в Volksschulen, «народні школи», де готували «виконавців» і вчили в основному коритися наказам, злагоджено працювати в колективі, дотримуватися субординації, а також самої поверхневої грамотності і деяким офіційним міфам про історію.

Чи виконувала система поставлені перед нею завдання? Безумовно. Вона виконувала їх блискуче. Саме її ефективність у «виробництві кадрів» швидко привернула увагу «іноземних інвесторів» у вигляді політичних діячів і промисловців різних країн, які, побачивши блискучі результати із «швидкого муштрування нації», протягом наступних десяти років рознесли її як вірус (з різними модифікаціями в структурі, але з незмінно однаковою суттю)  по своїх домівках, після чого система була прийнята в Америці, Британії, Росії та … загалом, цього вже було достатньо.

Ще раз підкреслимо ключові особливості цієї системи:

1. обов’язковість освіти для всіх;

2. затверджені державою стандартні програми та графіки навчання для всіх;

3. мета освіти – підвищення «соціальної ефективності» всіх верств населення: розумні стратеги нагорі, вмілі менеджери посередині і слухняні виконавці внизу.

Але пройшло вже майже двісті років, і хоч в класах з’явилися телевізори та комп’ютери, чи багато чого змінилося? А головне – чи змінилися  завдання освіти?

Не можна казати, що прусська система була «чимось поганим». Ні, вона якийсь час відповідала запитам і потребам того часу. Але подивимося навколо: криза, якою страждає зараз економіка, – це і є той  потопаючий механізм виробництва\споживання, якому школа досі служить вірою і правдою? Як правильно помічає багато аналітиків – «це криза свідомості, орієнтована на споживання.» Суспільство зіткнулося з розумінням того, що «так жити далі не можна», але школа проте все так же намагається по-старому штампувати свої «кадри».

Сьогодні, в умовах збіднення духовного життя суспільства, його криміналізації, нівелювання загальнолюдських цінностей, прагматизаціі мислення, озлобленості, низької культури спілкування, як ніколи гостро постає питання гуманізації національної освіти. Ця проблема є актуальною для школи всіх рівнів і вищої зокрема. Гуманізація - це не тільки формування погляду на людину як найвищу цінність для іншої людини. Це й підвищення рівня загальної культури і культури спілкування зокрема. Бо мова - це, перш за все, прояв типу мислення. Процес мислення призводить до появи думки, яка сформувавшись, набуває певної форми, на підставі якої формується образ. Образ виражає наше сприйняття світу. І чим точніше цей образ, тим точніше наше сприйняття навколишнього світу. Все, що нас оточує, все, що існує, все, що піддається дії думки - має своій образ. Образ може включати в себе все, чим тільки можливо охарактеризувати даний предмет, процес або явище. Для обміну образами використовується в тому числі і мова спілкування, яка складається зі слів. Слова - це відображення переданих образів. Інакше кажучи: слово – це приватна міра образу навколишнього світу у всіх доступних індивіду деталях з позиції його світосприйняття. Тому існує певна різниця між тим, який відображається світ в реальності, і як кожен з нас його сприймає. Цим розходженням у світосприйнятті і формується різниця в світорозумінні.

Сьогоднішній світогляд, історико-культурний досвід, спосіб життя і виховання надають системні знання про давні звичаї, духовно-етнічне життя свого народу. Народознавство для сучасної молодої людини – це своєрідний орієнтир у складних процесах самопізнання, громадянського самовизначення, у пошуках шляхів творчого самовираження. Досвід показує, що тільки незалежний базовий рівень власної національної культури, засвоєний людиною в юному віці, є ядром, основою її духовного й соціального становлення, а рідна культура – є той надійний плацдарм, що стимулює постійне нарощування й розвиток її потенційних творчих можливостей. Процес вивчення юною особистістю народознавства – це процес пізнання і засвоєння культурно-духовних здобутків свого народу. Це наша духовна культура, історія звичаїв, обрядів, піснеспівів, свят, виміру часу, і матеріальна культура, бо і у виріб прожиткових речей, і господарювання, творення житла чи поселення вкладалася національна душа.

Народознавство – це пізнання того, чому ми такі, які є сьогодні, і це пізнання не лише наших достойностей, але й хиб та вад, що прирікали нас важко жити, спокутувати гріхи, не менш важко змагатися за своє існування під сонцем. Не може ані людина, ані народ творити добро, не пізнавши свого зла і не долаючи його, бо не знає світла той, хто не відає, що таке темрява. Отже, народознавство – це пізнання світлого й темного у собі, а передусім своєї неповторності у часі. Адже кожен народ під сонцем єдиний і неповторний, і смерть чи занепад якогось народу – це біда не лише для нього, а й для всього людства.

Народознавство – це творена у віках добро творча мораль наша, якої не повинні ніколи позбуватися, бо народ без добротворчої моралі нещасний і хворий. Пізнання цих речей і є засобом самопізнання, бо тільки так може виховувати себе морально здорова нація. Тому питання виховання та навчання в сучасному суспільстві вже не можна відкладати – так як базові соціальні інститути актуалізують проблеми освіти й в основі процесів трансформації лежать потреби суспільного розвитку всіх сфер життя людини. Інакше кажучи, підкреслимо, якщо економіка та політика створюють інституціональне підґрунтя соціокультурних процесів, то соціокультурна сфера дозволяє усвідомити й прогресивно вирішити економічні проблеми та політичні конфлікти трансформаційного соціуму.


Список літератури:

1. «Достаточно общая теория управления», Постановочные материалы ученого курса, факультета прикладной математики, Харьков, ТОВ»Инфобанк», 2008, 204с.



2. Українське народознавство: Навч. посіб. / С.П. Павлюк, Г.Й. Горинь, Р.Т. Кирчів, М.С. Глушко, Т.О. Гонтар; Ред.: С.П. Павлюк. 3-є. вид., виправл.. К.: Знання, 2006. 568 с.

3. Сокол С.М. Історична необхідність підвищення освітнього рівня суспільства // Проблеми інтеграції науково-освітнього потенціалу в державотворчому процесі: Збірник наук. праць. – Тернопіль-Севастополь-Суми, 2002.

4. Тарасов Т.И. Митрофанов В.И. Глобальные экономические процессы и категории обобщенных средств управления, региональные социальные особенности //Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку: Збірник наук. праць. – Донецьк, 2011.

5. Павлюк В.О. Вплив освіти на формування суспільно-політичної моральності та значення освітньо-інформаційних процесів у соціально-економічному розвитку України //Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку: Збірник наук. праць. – Донецьк, 2011.

6. Нам нужна иная школа. – СПб: Общественная инициатива, 2005 – 315 с.

7. Курбала А.В. Митрофанов В.И. Ключовий вплив мови на успішну міжрегіональну та наддержавну співпрацю //Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку: Збірник наук. праць. – Донецьк, 2011.



8. Шляхи гуманізації національної системи освіти. Українське народознавство як навчальний предмет. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/pedagog/13869
скачать файл



Смотрите также:
Висвітлено тенденції структурно-інституціональних освітніх перетворень в умовах трансформації українського суспільства. Досліджено історію розвитку та формування освітньої системи в суспільстві
110.44kb.
Євген головаха
398.92kb.
Президенту України
159.51kb.
“Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства”
152.22kb.
Впровадження системи управління якістю в практику українського університету
91.51kb.
1. Походження українського козацтва. Фактори, що зумовили формування козацького шару
209.77kb.
Стратегія розвитку регіональної транспортної системи на базі формування транспортно-логістичного кластеру (тлк) харківської області
168.93kb.
Сталого розвитку
285.23kb.
Можливості Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського “Харківський авіаційний інститут” щодо ліцензування діяльності з надання освітньої послуги підготовки фахівців
189.17kb.
«Праця та її роль у розвитку людини і суспільства»
155.72kb.
«управління трудовими ресурсами підприємства в умовах формування ринкових відносин»
102.57kb.
Тема: Особливості використання сучасних технологій навчання у методиці викладання освітньої галузі «Іноземні мови»
102.68kb.